„Північна Фризландія” – казка на острові Фьор

Про фризький народ на узбережжі Північного моря згадував ще римський історик Плініус. Відтоді і по нині фризи розповідають легенду про свого короля з червоною бородою, який поки що спить у могилі, однак незабаром має прокинутися і повести фризький народ до слави. А поки що фризи в променях слави не купаються і задовольняються статусом етнічної групи на трериторії Німеччині. Як говорить голова фризької спільноти Інгвер Нонмензен, це навіть на краще:

„Факт, що фризи так і не зуміли заснувати свою державу. Але, оглядаючись назад, мені важко сказати, погано це чи добре. Особливо коли ми бачимо, скільки жахливих речей у світі відбувається в ім’я національної держави, скільки людей загинуло через це. Тому я б сказав, що фризи практикують певний, так би мовити, демократичний анархізм. І до цього часу він нам не шкодив.”

Загалом офіційно в Німеччині визнано чотири етнічні групи та національні меншини – німецькі цигани або сінті та рома, датська меншина, сорби та фризи. Щодо вихідців з Туреччини, екс - Югославії та колишнього Радянського Союзу німецька влада дотримується позиції, що ці групи живуть у Німеччині відносно недавно.

Статус етнічної меншини дає фризам певні привілеї. Діти фризьких батьків мають право на кілька уроків фризькою мовою на тиждень, далі вони отримують можливість частково фризькою мовою продовжити навчання в університетах міст Кіля та Фленсбурга.

Загальна кількість мешканців мальовничого острова Фьора становить десь 160 тисяч мешканців. За словами Нонмезена, близько третини з них вважають себе фризами. 20 тисяч людей володіють фризькою мовою, а 10 тисяч використовують її щоденно. При цьому фризи стверджують, що їхня мова є самостійною, а не відгалуженням від німецької. Щоправда, навчати молоде покоління основам фризької мови стає дедалі важче. Як говорить вчителька початкових класів однієї зі шкіл на острові Фьор, чимало батьків підходять до цього питання прагматично і воліють радше, аби їхнє чадо вчило англійську. Маленькі школярі з програмою вивчення фризької мови отримують на тиждень дві години відповідних занять.

„Для того, щоб зберегти фризьку мову, нам треба постійно діяти. Ящо ми складемо руки – нічого не буде. Кілька років тому ми започаткували пілотний проект у дитячому садку і помітили, що діти не мають жодних проблем з двома мовами. Радше батьки роблять з цього проблему.”

Для охочих туристів на острові Фьор вчителі початкових шкіл збирають групу своїх маленьких підопічних, які готові проспівати пісеньку фризькою мовою або розповісти дитячу рахувалку на кшталт „еники-беники їли вареники”. Діти співають дитячі пісеньки, пританцьовуючи і жестами та мімікою натякаючи, про що в них ідеться. А німецько- чи англомовні туристи радіють, коли можуть розтлуматичи кілька слів.

Плекати власну культуру та традиції фризам нелегко. Приміром, у сусідній з Данією землі Шлезвіґ-Гольштейн на потреби представленої тут датської меншини окрім передбаченої статті в німецькому бюджеті існують також джерела фінансування в бюджеті Данії. Партія „Північно-шлезвіґське об’єднання виборців”, яка навіть здобула кілька місць у місцевому земельному парламенті, захищає в першу чергу інтереси датської меншини, хоча у статуті партії йдеться і про фризьку етнічну групу.

Утім, представники фризьких громад ставляться до цього по-філософськи. За словами голови фризької спільноти Інгвера Нонмезера:

„Нам треба припинити давати людям одну-єдину ідентичність. Я не думаю, що сьогодні хтось може сказати – я чистий німець. Ми живемо в Європі. І якщо ми розглядаємо культурний зміст, то національні країни відходять на другий план. Світ та батьківщина не виключають одне одного. Вони доповнюють одне одного, і це доповнення дуже важливе.”