Перша напівприватна в’язниця в Німеччині

У новозбудованій тюрмі Гюнфельд разом працюватимуть державні службовці й співробітники приватної компанії. Тендер виграла британська фірма Serco, яка має великий досвід роботи у закладах позбавлення волі. Кожна сторона матиме чіткі повноваження. За державою залишиться головне - безпосереднє спостереження за в’язнями і право на застосування сили. Приватна фірма відповідатиме за технічний стан в’язниці, медичне обслуговування й харчування. Говорить представник Serco Томас Баумаєр:

„Наш медичний персонал має досвід роботи в інших тюрмах Німеччини. Люди пройшли спеціальну підготовку, вони обізнані з усіма юридичними аспектами. Крім того, вони навчені, як себе поводити з в’язнями, в тому числі в критичних ситуаціях”.

Очікується, що в приватні руки перейде також і психологічна реабілітація в’язнів. Томас Баумаєр каже, що це нормально:

„Ми маємо ситуацію, коли загальна відповідальність за все, що відбувається у в’язниці, все ще перебуває в руках керівництва тюрми. Якщо щось буде на так, в них є можливість вжити безпосередніх дій. Крім того, більшість наших послуг в інших тюрмах теж надають приватні фірми. Нове в Гюнфельді - це те, що все буде в одних руках”.

Земельні власті пішли на часткову приватизацію в’язниці, сподіваючись зекономити. За власними оцінками, пілотний проект щороку заощаджуватиме скарбниці Гессена понад 650 тисяч євро. Крім того, до будівництва тюрми теж залучили приватну фірму, в результаті чого її було зведено чи не в рекордні для Німеччини строки.

Але проект має не тільки переваги. Опозиційна партія „зелених” вже висловила занепокоєння, що залучення приватних співробітників може призвести до збільшення хабарництва у пенітенціарній системі. Ахим Гальфманн з релігійної організації Crossroads Prison Ministry, що займається реабілітацією в’язнів в Америці та інших країнах, вважає побоювання виправданими. Приватні фірми не бездоганні, каже він:

„Вони довше працюють за менше грошей. Загалом треба сказати, що хабарництво і корупція залежать від зарплати робітників. Чим менша зарплата, тим більш спокусливими здаються хабарі”.

Інша можлива проблема, на яку звертають увагу критики, - відповідальність. Дехто не виключає, що приватна компанія буде зацікавлена в отриманні максимального прибутку, а отже менше піклуватиметься про ув’язнених. Ахим Гальфманн не погоджується:

„Уже зараз у різних німецьких тюрмах існує співпраця між державними та приватними установами. Один з прикладів - це тюрма у Бюрені, що у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія. Там теж частину послуг надає приватна фірма, й в”язні не скаржаться”.

Напівприватна тюрма в Гюнфельді прийме перших в’язнів у січні. Загалом їх буде понад 500. Відомо, що це будуть засуджені вперше, або особи, яким залишилося відсидіти менше трьох років. Убивці та сексуальні злочинці до Гюнфельда не потраплять. Такий відбір дав підставу критикам звинуватити власті Гессена в спробі зробити зразкову тюрму за рахунок інших, які залишаться наодинці зі своїми фінансовими та соціальними проблеми. Уряд Гессена закиди відкидає й каже, що проект навпаки дозволить розвантажити переповнені тюрми в інших містах.