Опріснення води: добро чи зло?

Води на Землі не бракує. Моря та океани становлять три чверті поверхні планети. Однак лише 2,5 відсотки водних ресурсів є прісними, тобто придатними для вживання людьми. Ще менше запасів прісної води доступні для використання. У річках, озерах та під землею міститься менше одного відсотка водних запасів планети. При цьому третина з понад семимільярдного населення Землі живе у зонах з дуже сухим кліматом та обмеженим доступом до прісної води. У цих країнах останнім часом дедалі більше поширюються установки з опріснення.

Подвоєння потужностей

Серед лідерів називають Іспанію, що вже десятки років займається опрісненням води для потреб населення та сільського господарства. Сінгапур покриває половину потреб у питній воді з сусідньої Малайзії й хотів би стати більш незалежним. Ізраїль планує вже незабаром щороку отримувати з морської води 500 мільйонів кубічних метрів прісної води. За деякими оцінками, загалом на планеті до 2016 року установки з опріснення вироблятимуть 38 мільярдів кубометрів на рік. Це вдвічі більше, ніж у 2008 році.

"На перший погляд, опріснення здається ідеальним виходом,- каже професор Менахем Елімелех, експерт з питань екологічних технологій у Єльському університеті в США. – Бо запаси морської води нібито невичерпні". Але, як виявило проведене ним недавно дослідження, диявол ховається в деталях. Майже в усіх установках процес опріснення води відбувається шляхом зворотного осмосу. Це коли морську воду під тиском пропускають через мембрану. Молекули води проходять через фільтр, а більші за розміром молекули солі – затримуються.

Величезні затрати енергії

Процес зворотного осмосу наразі потребує від трьох до чотирьох кіловат/годин енергії на квадратний метр прісної води. У порівнянні з технологіями очищення брудної річкової чи ґрунтової води це призводить до втричі більших викидів газу СО2, що є небезпечним для атмосфери.

Якщо прогнози справдяться, то збільшення видобутку прісної води потребуватиме величезних затрат енергії. І це при тому, що запаси необхідних для виробництва енергії корисних копалин зменшуються.

Але і це ще не все. "Морська вода містить, окрім солі, ще й інші частинки, наприклад, водорості чи бактерії",- каже Вільям Філіп з Нотрдамського університету в американському штаті Індіана. За його словами, цей органічний матеріал прилипає до мембрани. Щоб вона не забивалася, у воду додають хімічні речовини. Потім це скидають у море. Щоб уникнути цього, вчені працюють над створенням спеціального покриття.

Поки що професор Менахем Елімелех радить країнам, що потерпають від нестачі прісної води, вдаватися до опріснення лише в тому разі, якщо вичерпано інші можливості. А саме - від заощадження до повторного використання стічної води.

Автор: Маделене Амберґер / Роман Гончаренко
Редактор: Захар Бутирський