Німецький експерт: Росія не має привабливої інтеграційної моделі для України

Deutsche Welle: Пані Шпан, після ратифікації Харківських угод здавалося, що рішуче зближення Москви і Києва матиме далекосяжні наслідки. Чи можна сьогодні говорити про нову епоху у відносинах двох країн?

Сузанне Шпан: Таким чином Росія сподівалася зміцнити свій вплив на Україну. Однак, на мою думку, їй це не вдалося. Геополітичні вигоди для Москви є дуже сумнівними. Яскравий приклад цього – відмова України вступати до Митного союзу. Тим більше, що перспективи цього об’єднання є незрозумілими. Ще 2003 року Україна відмовилася поступатися своїм суверенітетом на користь цього союзу. Тому мені видається, що сьогодні, як і тоді, це починання приречене.

DW: Чи є Харківські угоди, на Вашу думку, частиною стратегії Москви на пострадянському просторі, чи спонтанним кроком, який не матиме довгострокового впливу на двосторонні відносини з Києвом?

Шпан: Я гадаю, що довгострокова стратегія за цими угодами не стоїть. Це була спонтанна реакція на зміну влади у Києві. Непослідовність Росії у політиці на пострадянському просторі проглядається хоча би навіть у поводженні з Білоруссю. Мінську, який вже ніби є членом Митного союзу, Москва послідовно піднімає ціни до ринкового рівня. Водночас, Києву зроблено поступки, як ніби Україна вже є членом цього об’єднання. Це не схоже на продуману стратегію. Російська політика на пострадянському просторі завжди відрізнялася метаннями у різні боки, особливо це характерно для останніх десяти років.

DW: Чи можна сьогодні говорити про певне «протверезіння» у Києві і Москві?

Шпан: Так, мені видається, що протверезіння настало насамперед у Москві, коли тут зрозуміли, що очікуваних геополітичних дивідендів немає. Однак варто очікувати, що Москва і надалі намагатиметься прив’язати до себе Київ. Але щоб зрозуміти, що це марна справа, Кремлю достатньо було би подивитися на 2003 рік, коли Янукович був прем’єр-міністром. Тоді з Митним союзом так само нічого не вийшло.

DW: Де, на Вашу думку, межі реінтеграції на пострадянському просторі, якої домагається частина політикуму в обох країнах?

Шпан: Я не думаю, що Україна відмовиться від свого суверенітету. Київ зацікавлений передовсім в економічних вигодах. А межі реінтеграції вже показала Білорусь. Свого часу було навіть проголошено створення союзної держави з Росією, але це так ні до чого і не призвело. Білорусь скористалася низкою економічних привілеїв, але реальної інтеграції так і не було. На моє переконання, ані Білорусь, ані Україна не підуть на жодне об’єднання, в якому доведеться поступатися суверенітетом на користь наднаціональних структур. Це і є межі реінтеграції – тут Росії варто позбутися ілюзій.

DW: Схоже, що у Києві все ж роблять ставку на Зону вільної торгівлі з ЄС. Отже, це більш привабливо?

Шпан: Звісно, це довгострокова модель. Натомість досвід засвідчив, що у Росії немає привабливої інтеграційної моделі. Приманка у вигляді знижок на газ, мільярдні вигоди від вступу до Митного союзу не замінять чіткої моделі інтеграції. У довгостроковій перспективі для України привабливіше співпрацювати з Євросоюзом. Адже європейська інтеграція – це більше ніж вільна торгівля. А зближення із авторитарним режимом Росії, на мою думку, на тривалу перспективу є менш привабливим.

DW: Водночас Європейському Союзу закидають недостатньо амбітну політику у відносинах зі східними сусідами. Як Ви розцінюєте цю критику?

Шпан: Головний аргумент критиків – відсутність перспективи вступу до ЄС. У цьому питанні важко чогось домогтись. Однак головне на даному етапі – дати східним партнерам достатні стимули для здійснення реформ. Якщо європейські перспективи будуть надто розмитими – то і стимулів не буде.

Розмову провів Євген Тейзе
Редактор: Роман Гончаренко

Сузанне Шпан – політолог, журналіст. Живе і працює у Москві. У травні у Німеччині вийде друком її книга про зовнішню політику Росії на пострадянському просторі ("Staatliche Unabhängigkeit - das Ende der ostslawischen Gemeinschaft?: Die Außenpolitik Russlands gegenüber der Ukraine und Belarus seit 1991"). В основу книги покладено дисертацію Сузанни Шпан, яку вона захистила в університеті Кельна.