«Німецький Донбас»: історія «перевтілення» Руру

Експонати, таблиці, екскурсії й натовпи туристів із камерами на шиї – усе як у звичайному музеї. Проте таким навряд чи можна назвати «Цолльферайн» (Zollverein) – одну із шахт Рурської області на півночі німецької землі Північний Рейн – Вестфалія. Адже музеєм її зробили, не намагаючись відтворити чи зібрати щось, а навпаки – залишивши все в максимально «цнотливому» стані.

Те, що традиційно відлякує більшість пересічних мешканців будь-якої країни від промислових зон, сьогодні притягує до Руру сотні тисяч туристів із різних країн світу. Одні лише музеї різного штибу, яких тут близько двохсот, відвідують щорічно близько мільйона людей. А цьогоріч відвідувачів буде ще більше, адже Рур обрано однією з культурних столиць Європи 2010 року.

Це другий випадок в історії Європи, коли це символічне звання отримує не окреме місто, а цілий регіон – 53 міста, в яких мешкає загалом 5,3 мільйона людей. Це трохи більше за населення українського регіона-побратима Руру – Донбасу, який, на відміну від німецького «брата», є однією з найменш привабливих у туристичному плані українських місцин.

Від промзони до культурного осередку

Футбол, чудова природа, можливості для особистісного розвитку й приємного дозвілля – за це місцеві люблять Рур сьогодні й охоче розповідають про це у відеовізитівці, яку демонструють усім відвідувачам «Цолльферайн» у стилізованій під шахтний забій залі. Однак ще 25 років тому ця місцевість мало чим відрізнялася від сьогоднішнього Донбасу. Коли шахти довелося закрити, відтік населення був неминучий, а перспектив життя у Рурі – майже жодних.

На допомогу прийшли місцеві представники культури, яким належала ідея тепер уже легендарного «перевтілення через культуру – культури через перевтілення». Із таким гаслом, що походить від колишнього шефа музею «Фолькванґ» професора Кельча, Рур пройшов шлях від великої індустріальної агломерації до осередку митців, науковців та дизайнерів.

За допомогою великих проектів, як-то, приміром, збереження пам‘яток індустріального минулого, вдалося перебудувати регіон у такий, що знову вартий того, аби в ньому жити, розповідає прес-секретар «Цолльферайн» Рольф Кульманн. За його словами, «перебудова» регіону об‘єднала мешканців різних міст регіону. «Раніше це все було за великим муром, і ніхто не мав права навіть перебувати на цій території. Через неї важко було потрапити з одного міста до іншого. Та тепер це те, що об‘єднує, чим місцеві можуть пишатися», - каже він.

Непросте перевтілення

Однак «перевтілення» давалося нелегко. «Коли «Цолльферайн» потрапила під охорону як пам‘ятка, обурювалися насамперед робітники. Мовляв, це була жахлива, важка робота, яку я виконував тут з дня у день у темряві, а тепер вони хочуть це зберегти, я не хочу нічого про це чути. Це тривало, поки не змінився менталітет, поки люди не прийняли змін і, зрештою, почали цим пишатися», - розповідає Кульман.

Це стосується і Йоахіма Зайфреда, який п‘ять років поспіль з дня у день спускався в темряву підземелля, а тепер з гордістю розповідає туристам історії шахтарського життя і тонкощі технологій, що застосовувалися в середині століття для видобутку вугілля. Своєю роботою і новим обличчям Руру він задоволений і запевняє, що подібної думки і його однолітки – колишні шахтарі. «Вони сприймають це так: «Цолльферайн» досі живе, але вже ніби в іншому поколінні, маючи справу з іншим – з культурою. І вони приймають це», - каже Зайфред.

Більше фотографій про перевтілення Рурської області дивіться в нашій фотогалереї нижче.

Автор: Данило Білик

Редактор: Христина Ніколайчук