Новою ціллю повстанців в Іраку стала нафтовидобувна галузь

Німецька тижнева преса торкається різних аспектів передачі влади в Іраку перехідному урядові 30 червня, а також звертається до теми чеченського конфлікту. Журнал ШПІҐЕЛЬ пише про заяви офіційного Вашингтона, що слід очікувати ескалації насилля в Іраку безпосередньо перед передачею влади перехідному урядові. Однак нещодавні напади в Іраку підозріло збігаються в часі зі схожими нападами у сусідній Саудівській Аравії, пише ШПІҐЕЛЬ і продовжує:

Тепер новою ціллю повстанців стала нафтовидобувна галузь. Терористичний напад та вбивство Ґазі Талібані минулої середи, двоюрідного брата провідника курдів та одного з головних інженерів нафтової промисловості в Іраку, був до цього часу найбільшим нападом терористів на нафтову індустрію країни, що ще довго буде єдиним джерелом доходів Іраку та життєвою артерією перехідного уряду. Пересувні групи американських військовослужбовців їздять з одного кінця Іраку в інший і гасять пожежі та залатують дірки від нових бомб на нафтогоні завдовжки 7 тисяч кілометрів. Однак недавня серія нападів засвідчила, що загроза набула нових стратегічних вимірів. Повстанці володіють достатніми технічними та організаційними засобами, щоб повністю припинити експорт нафти з Іраку. А це призведе до щоденних втрат на суму близько 60 мільйонів доларів.

Далі ШПІҐЕЛЬ пише, що розрядити ситуацію можна лише в разі послідовного поводження з прихильниками старого режиму:

Передусім курди наполягають на негайній передачі Саддама Хусейна та сорока ув”язнених членів колишньої владної кліки перехідному урядові після прийняття ним повноважень у липні. Однак з іншого боку цей процес може ще більше загострити ситуацію в країні. Вже зараз прибічники екс-диктатора поширюють інформацію про “нелегітимний перехідний уряд” в Іраку. Йорданський адвокат Саддама Хусейна – Рашдан стверджує, що члени уряду “залежні від окупантів і взагалі не мають необхідної кваліфікації, щоб замінити Саддама”. Щодо США, то Рашдан вважає, що вони “взагалі не зацікавлені у чесному процесі.”

Через призму подій в Іраку газета РЕЙНІШЕ МЕРКУР аналізує відносини США та Європи. ”Після майже двох років гострих протистоянь політики Джорджа Буша та позицій Німеччини і Франції помітні перші кроки до співпраці, серед яких – прийняття Радою безпеки ООН іракської резолюції”, - підкреслюється в статті нью-йоркського журналіста Роберта Ґолдмана. Далі він пише:

На початку нової фази іракської драми було б корисно проаналізувати коріння та перебіг першої великої суперечки між союзниками другої світової та ”холодної” воєн. Тоді прогнозували, що різні інтереси США та Євросоюзу після падіння Радянського Союзу стануть відкритими. Але чого не очікувала Америка наприкінці дев”яностих, то це зростаючого антиамериканізму в Європі. Аж настільки, що у суперечці щодо Іраку ім”я американського президента ”випльовувалося” з такою ненавистю, як раніше ім”я Адольфа Гітлера, -

пише журналіст і далі міркує:

Постає питання, як уникнути майбутніх конфліктів інтересів між Європою та США. Обидва партнери потребують одне одного. Сподіватимемося, що канцлер Шредер матиме рацію. На острові Сі-Айленд він підкреслив, що за умов партнерства можна вирішувати конфлікти, не зашкоджуючи цьому партнерству на тривалий час. Очевидно, нова фаза переговорів щодо Іраку є доброю ознакою, - припускає нью-йоркський журналіст у статті до газети РЕЙНІШЕ МЕРКУР.

Газета ЦАЙТ розмірковує про роль Росії у нещодавній ескалації насильства в чеченському конфлікті:

Зловживань з боку російської армії не бракує: “зачистки” в інгушських таборах для біженців, коли військові підрозділи без жодних пояснень забирали молодих чоловіків, все ще залишаються нерозкритими. А коли солдати з броньованого автомобіля пострілом поранили у ногу 16-річну дитину, навіть номер армійського автомобіля не був достатньою мотивацією для прокурора, щоб провести розслідування. Правозахисні організації припускають, що подібні акти насилля проти чеченських біженців мають змусити їх повернутися додому. Дійсно - ліквідовано вже останній табір, -

пише газета ЦАЙТ і веде далі:

На бруді та крові чеченської війни президент Володимир Путін піднявся до рівня царя, на котрого покладають надію. Політично він до такого рівня не в змозі дорости. Москва покладається на аргументи куль та на удавання миру. Насаджений Кремлем чеченський президент Ахмет Кадиров загинув внаслідок теракту. З його наступником, міністром внутрішніх справ Чечні Алу Алхановим, Путін визначився ще тиждень тому – в особистому, так би мовити, порядку. У кінці серпня чеченський народ на президентських виборах зможе підтвердити цей вибір, - підсумовує ЦАЙТ.