Неотесані мужики у політиці
2 грудня 2005 р.
�ек.
Колишній прес-секретар президента Вацлава Гавела нині консультує багатьох політиків у питаннях правильного поводження під час офіційних заходів. Крім того, він видав вже чимало книжок і навіть веде авторську телепередачу „Етикета”, що користується неабияким успіхом.
На думку Шпачека, за 40 років соціалістичного режиму Чехія відчутно відстала у суспільному розвитку і найбільше це відчувається у тому, як володіють нормами етикету чеські політики:
„Багато політиків просто не вміють гідно підбирати вбрання. Вони просто не усвідомлюють, що вміння пристойно подавати себе має вирішальне значення, якщо йдеться про завоювання довіри громадян”
Після вступу Чехії до Європейського союзу проблема із вихованістю чеських політиків стала особливо актуальною. За їхні манери закордоном іноді буває просто соромно, скаржиться Шпачек:
„Мало хто знає, що виделку слід тримати зубцями донизу. Коли якийсь чеський політик приїздить до Брюсселю, де всі голови урядів європейських країн знають себе поводити за столом, тримаються культурно, а чеський політик при тому тримає виделку як селянин, то це просто ганьба. І це тінню падає на всю нашу країну”.
Додається ще проблема одягу. Більшість офіційних осіб вдягається ніби за настроєм при цьому забуваючи, на який захід іде:
„Я пригадую, як один представник комуністів прийшов на урочистий обід за участі британської королеви – звісно, там всі були у смокінґах - а він заявився у сірому костюмі. Це був нестерпний сором. Ми довго вагалися, чи його взагалі впускати до празького замку, чи просто дати йому грошей на таксі додому”
Навіть колишній шеф Шпачека – президент Вацлав Гавел не завжди був бездоганний у стилі. Іноді помічникові треба було втручатися:
„Іноді і моєму президентові Вацлаву Гавелу траплялося таке, що для зручності він до костюму взував мокасини, що абсолютно неприйнятно. Звісно, до костюму необхідно взувати туфлі на шнурівках”.
Але не лише зовнішній вигляд викриває брак культури. Часто Ладіслава Шпачека бентежить неповага політиків один до одного, яку вони демонструють на засіданнях парламенту. Вони ще не дозріли до Європи, скаржиться фахівець з етикету:
„Тут бракує культури. Гадаю, в інших країнах не можна собі уявити, щоб політики вживали один до одного таку принизливу лайку. Є звісно і такі країни, де парламентарі і ляпаса один одному ладні дати, але для культурної країни у центрі Європи це неприйнятно. Тут депутатам не личить називати один одного недоумками або щось в такому дусі”.
І насамкінець болюча тема – мобільні телефони. Вони є улюбленою іграшкою багатьох провідних політиків:
„Я можу зрозуміти міністра оборони, який під час прийому відійшов у тихий закуток і тихесенько телефонує, якщо десь розбився літак. Таке трапляється. Але коли ми сидимо за столом, то там недозволено навіть міністрові оборони взагалі сидіти із увімкненим телефоном. Навіть якщо літаки падають. За столом він мусить присвячувати себе товариству. А якщо хтось за столом присвячує свою увагу телефону, то це зневажливо по відношенні до товариства”.
Ладіслав Шпачек, коли береться працювати із політиками, часто просто не знає, з чого починати. Він дуже вболіває за те, аби обличчя чеської політики поступово змінювалося на краще. Це дуже непросто, але Шпачек не здається:
„Немає нічого неможливого. Контакти в Європі дуже допомагають. Всі, хто починає їздити на зустрічі до Брюсселю, на всілякі перемовини, повертаються з деяким досвідом, адже вони не сліпі і звертають увагу на те, як тримаються їхні колеги з інших країн. Тоді вони купляють собі гарнішого костюма, вони звертаються до мене із запитаннями: як в’яжеться віндзорський вузол на краватці, або який вузол пасує до якого комірця. Вони просто починають замислюватися над такими речами. Вони починають розмірковувати про те, як слід представити свою дружину, як правильно подати руку. Це все пришвидшує розвиток контактів з європейськими партнерами. Це дає надію, що не все втрачено із нашими політиками”.