Недитяча боротьба за виживання на одеських вулицях
22 грудня 2005 р.
У літній період дитячі притулки курортного міста Одеси переповнені. На території області налічується понад шість сотень безпритульних дітей. Це за офіційної статистикою. За неофіційної - у кілька разів більше. До Одеси з’їжджаються неповнолітні діти із сільських районів області, сусідньої Молдови, Росії. Переважно - щоб уникнути насильства в сім’ї. Опинившись на вулиці, діти потрапляють у світ, що живе за іншими законами. Більшість з них стають токсикоманами чи наркозалежними.
У пам’яті одеситів ще живе історія з дітьми, які мешкали в колодязі теплотраси і виходили на вулицю лише вночі, щоб знайти собі їжу. Пам’ятають і дівчинку, яку батьки викинули на вулицю, і вона жила надворі з собакою. Тварина врятувала немовля, вигодувавши своїм молоком. Після такого дівчинку в притулку ще довго вчили людської мови. Цього року одесити здригнулися від ще однієї сумної історії - міліція затримала жінку-відьму, яка вдома утримувала неповнолітніх дітей і, залучаючи їх до сатанинських обрядів, пила їхню кров.
Більша частина безпритульних дітей, які потрапляють на одеські вулиці, дізнаються про родину Мартинових. За десять метрів від відомого базару “Привоз” у трикімнатній квартирі площею 50 квадратних метрів мешкає жінка Галина Степанівна з 24 дітьми, які потрапили до неї саме з вулиці. Уже впродовж 26 років ця людина допомагає дівчатам і хлопцям жити в сім’ї і відчувати материнську ласку. За цей час понад сотню дітей стали вихованцями Галини Мартинової, виросли біля неї і створили свої сім’ї. Жінка пам’ятає історію життя кожного свого вихованця:
„Скажімо, Лучик потрапив до мене, коли йому було сім місяців. Дитина майже вмирала. У його віці він не тримав навіть голову, важив чотири кілограми. А тепер він виріс, така гарна дитина. Траплялися діти, в яких батьки були дуже жорстокі, а то й маніяки, які знущалися над малими. Було також, що в парку в кущах я знайшла дитину - Сергійка, він там просто сидів і плакав. Кожна дитина натерпілася страхів і пережила сильний стрес. Дуже складно було робити з них домашніх дітей. Але нічого - нам все вдалося.”
Серед дітей Мартинової є навіть темношкірі вихідці з Африки. Їх трьох до Галини Степанівни принесла їхня мати, як непотріб. Діти були недорозвинені від недоїдання, а на тілі було видно сліди фізичних знущань. Семирічна Лакі зі сльозами на очах згадує, як її рідна мати знущалася над нею та її братами:
„Вона душила нас, била нас батогом. Один раз брат Эрік попросив води, а вона вдарила його чашкою по голові, в саме око. Эміля вона палила цигаркою. А мене душила, щоб я не дихала.”
Мати тринадцятирічного Сергія Христича була наркоманкою. Вона частенько відсилала його з сестрою на вулицю просити грошей, щоб потім купувати собі наркотики. Не витримавши такої долі, дев’ятирічний хлопець утік з дому:
„Мені там було дуже погано жити. Вона змушувала нас просити гроші на наркотики, на цигарки, на горілку. Нам це не подобалося, і ми з сестрою пішли жити на вулицю. Вона, бувало, нас знаходила і сильно била.”
У родині ж Мартинових царює спокій і сімейна теплота. Дітей з важким характером тут вже не зустрінеш - нова мати знає, як вилікувати понівечені дитячі душі:
„Я знаю, як потрібно перевиховувати. Дитині обов'язково потрібно щось з сімейним ухилом, де б його духовно та фізично лікували і розвивати почуття, притуплені через наркотичні речовини. І стосунки з дитиною мають бути родинні, інакше вона не зможе нормально розвиватися.”
Свого часу жінка створила навіть благодійний фонд “Наш світ” для допомоги безпритульним дітям і підліткам. Галина Степанівна розповідає, що їй багато допомагають добрі люди. Місцеві приносять продукти й одежу для дітей. Допомагають також іноземці. Датчани, наприклад, подарували пральні машини. Був у них в гостях й англійський лорд, а тепер пересилає дітям гроші з Британії. А цього року влітку в них тривалий час мешкали німці, які знімали про родину документальний фільм. Але все ж таки недосяжною мрією родини Мартинових залишається бажання мати свій будинок з великою кількістю кімнат, щоб усім вистачало місця і жити, і навчатися, і займатися улюбленою справою.