1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Напіввільні нащадки колишнього СРСР

31 серпня 2006 р.
https://p.dw.com/p/ALsc

Німецька газета Süddeutsche Zeitung опублікувала коментар під назвою “Напівсвобода”, в якому звертається до розвитку держав, які постали на теренах колишнього Радянського Союзу. Майже всі вони цими днями вже відзначили або відзначають п”ятнадцяті річниці своєї незалежності. Однак, зауважує німецька газета “вони не взяли собі стільки суверенітету як могли”:

Найбільш вражає те, що вдалося за часи незалежності балтійським державам, які колись найсильніше намагалися розірвати ланцюги радянського гніту. Цієї осені Латвія буде господарем саміту НАТО, демонструючи в такий спосіб свою цілковиту незалежність від Москви, якої багато інших екс-радянських республік ще тільки прагнуть досягти. Приміром, Грузія, яка, певно, найбільше за всіх намагається прямувати на Захід, в Євросоюз і НАТО. Однак їй не вистачає для цього сили. Росія, де може, затримує й гальмує цей рух. (...) Щодо більшості інших держав колишнього СРСР теж важко говорити про справжню незалежність та суверенних громадян. Звісно, такі країни, як Киргизія, Азербайджан, Узбекістан чи Казахстан час від часу також укладають власні угоди попри волі Москви – із США чи з Китаєм. Однак у всіх цих країна рішення ухвалюються переважно невеликою керівною групкою, в той час як мільйони людей залишаються дуже залежними від щоденного мінливого настрою їхніх деспотів, -

пише Süddeutsche Zeitung і аналізує далі ситуацію в Росії:

Навіть Росія, яка звільнилася від економічної залежності, і виступає дуже самосвідомо з часу здобуття суверенітету, не є прикладом пречудового перевтілення. (...) Президент Путін хотів влади в державі, а досягнув всемогутності держави. Немає конкуренції серед політичних партій, телебачення та важливі газети контроюються Кермлем. Так народу, здається, загрожує нова залежність від державно дозованої інформації, від якої він звільнився 15 років тому, -

пише Süddeutsche Zeitung і веде далі:

Дехто побоюється подібного розвитку й в Україні, з того часу, як там новий прем”єр Віктор Янукович своїм поверненням до влади символізував кінець помаранчевих мрій. Але ж саме Україні вдалося досягти в дуже впертій боротьбі більшу частину своєї внутрішньої та зовнішньої незалежності, яку вона вже давно мала на папері. Революція майже два роки тому була більше, ніж просто боротьба за зміну політичного курсу. У ній відзеркалилася воля народу нарешті звільнитися від ярма режиму, прагнення людей самим вирішувати, яким буде майбутнє країни. Однак куди воно веде, поки все ще незрозуміло. Видно лише, що цей шлях неможливо прокласти попри волю людей. Утім, свободу, з якою живе Україна, найкраще унаочнює той факт, що більшість українців охоче бачуть свою державу в Європейському союзі, але відхиляють її членство в НАТО, - читаємо в мюнхенській Süddeutsche Zeitung.

У четвер витікає строк ультиматуму, який висунула ООН Ірану, щоб припинити збагачення урану в цій країні. У вівторок Іран уже висловився про те, що має намір дотримуватися своєї атомної програми надалі. Німецька газета Flensburger Tageblatt пише:

Від самого початку було зрозуміло, що іранський президента Махмуд Ахмадінеджад відхилить вимоги ультиматуму ООН. Ніхто не повинен буде дивуватися й тоді, коли Іран презентуватиме свої перші атомні бомби. Ні, Тегеран не веде гру на час. Радше Ахмадінеджад грається з Радою безпеки ООН. Він знає, що в лавах цього органу немає єдності, як знає, що не існує й єдиної думки в світі щодо конфлікту навколо іранської атомної програми. Приміром, Москва й Пекін уважають, що час для запровадження санкцій щодо Ірану ще не настав. А що США? Всю сумну роль цієї країни продемонстрував в одному зі своїх висловлювань американський міністр оборони Дональд Рамсфелд. Свого часу він ніби пригрозив Ірану, що армія США має сили для подальших ударів, попри місії в Іраку та Афганістані. Після таких заяв нині переймаєшся вже радше співчуттям до супердержави.

Hannoversche Allgemeine Zeitung дотримується такої думки про іранського президента та його атомну програму:

Диктатор, який неодноразово погрожував знищенням іншим народам і вже володіє ракетними системами досить далекого радіусу дії, не повинен стати ще й володарем атомних бомб. Знехтувавши ультиматумом ООН, фундаменталіст Ахмадінеджад, вочевидь розпочав новий, дуже складний етап світової політики. І лінія цього конфлікту проходить аж ніяк не релігійним кордоном. Адже жодна ісламська країна, яка живе в мирі зі своїми сусідами, не має проблем зі світовою спільнотою. У випадку з Іраном ідеться про спробу режиму підкорити собі людей поза межами власної країни. Йдеться про основоположні питання безпечного співіснування, щоб запобігти такому зламу в історії цивілізації, який пережила Європа, починаючи з 1933 року, - проводить історичні паралелі Hannoversche Allgemeine Zeitung.

Огляд преси підготувала Леся Юрченко