Музика, яку слухає майбутня еліта - №7 (Playlist на вихідні)

На перше місце хіт-параду університетських радіостанцій Німеччини знову повернулися The National з піснею «Terrible Love» (див. Playlist на вихідні №3). Серед новинок студентських чартів варто згадати дві речі:

1. Manic Street Preachers «Some Kind Of Nothingness» (8-е місце)

Ветерани британського року нагадали про себе. Ще у вересні вийшов їхній новий альбом «Postcards From A Young Man». І от сингл з цього диску «Some Kind Of Nothingness» нині потрапив до студентських чартів Німеччини. Слід віддати належне цій команді, яка існує, починаючи від 1986-го року (тоді вони називались ще «Betty Blue»): попри такий солідний для музичного світу вік, у них досі не вичерпалися ідеї, й вони знову довели, що вміють продукувати хіти, які запам‘ятовуються. «Some Kind Of Nothingness» підкуповує своєю легкістю й мелодійністю, хоча ця річ й не без певної порції китчу. Струнні й уельський госпел-хор зробили свою справу. В дуеті з фронтменом гурту Джеймсом Діном Бредфілдом/James Dean Bradfield над цим треком працював у студії також Ієн Маккалох/Ian McCulloch з Echo & The Bunnymen.

Не обійшлося й без невеличкого непорозуміння. Річ у тім, що Manics відомі своїм критичним ставленням до шоу-бізнесу, а в своїх піснях вони вказують на соціальні проблеми, і для них не є чужими революційні ідеї. Свого часу гітарист Річі Едвардс/Richey Edwards навіть вирізав лезом на своїй руці «4REAL» як доказ того, що вони «по-справжньому» серйозно ставляться до оспіваних проблем. 1996-го року Едвардс зник безвісті. І от кілька днів тому, представляючи новий сингл «Some Kind Of Nothingness», гурт виступив не будь-де, а на такому вкрай комерційному заході як теле-шоу Strictly Come Dancing. Дехто із шанувальників команди поставився до цього з насторогою, але, попри нахил у бік комерціалізації, критики вважають пісню вдалою і з великим потенціалом.

2. Hercules & Love Affair «My House» (9-те місце)

Його серце належить епосі майже двадцятирічної давнини. Нью-йоркський діджей Енді Батлер (Andy Butler) любить електронну музику кінця 80-х – початку 90-х років, але надає їй сучасне й модернізоване оздоблення. Це відчувається майже в усьому, що відбувається і в межах його музичного проекту Hercules & Love Afair.

Наприкінці січня наступного року побачить світ з нетерпінням очікуваний новий альбом цієї диско-команди - «Blue Songs». Ко-продюсером, як повідомляється, виступив віденський техно-гуру Патрік Пульзінґер (Patrick Pulsinger). Трек «My House» з цього диску вже зараз можна легко знайти в мережі й послухати. Будь упевнений – на танцмайданчику з цією музикою, яка за своїм характером швидше нагадує хаус, ніж диско, нудьгувати не доведеться. Застереження для тих, хто вирішить слухати трек в авто: машина теж може не витримати й почати ритмічно підстрибувати!

Порада з гуртожитку:

3. Mumford & Sons «The Cave»

Обкладинку від компакт-диску обтягнуто темнозеленим матеріалом, золоті тиснені літери, все, як кажуть, дуже благородно... Рівно через рік після релізу альбому «Sigh No More» британського гурту Mumford & Sons щойно вийшло його лімітоване делюкс-видання. У кого є зайві гроші, звичайно, може придбати такий набір, що складається з двох компакт-дисків і DVD. Але для нас це передусім нагода згадати про цю неординарну формацію з Лондона, музика якої завантажена в чимало студентських MP3-плеєрів.

За своє трирічне існування Mumford & Sons зуміли серйозно зацікавити молоду публіку фолком. Свідченням цьому є переповнені клуби, в яких вони виступають. Судячи по концертній активності гурту, команда навколо 23-річного гітариста й співака Маркуса Мамфорда (Marcus Mumford) вже стала в чергу на стадіон. Хоча хлопці й говорять про вплив на них кантрі, блюграсс й американського фольку, їхня музика не перенасичена цими напрямками. У композиціях Mumford & Sons значно більше простежується британський фолк та інді-рок. Пісня «The Cave» з її добре збалансованими спокійними й ритмічними відрізками та оптимістичним текстом є свідченням того, що цим юнакам таланту позичати не доводиться.

4. Ryuichi Sakamoto «Merry Christmas, Mr. Lawrence»

А тепер натиснемо на гальма й на кілька хвилин забудемо про надшвидкий ритм сучасного життя. Західно-християнський світ у ці дні святкує Різдво, що є непоганим приводом для того, аби згадати, скажімо, про таку філігранно-витончену, чарівно-ніжну річ, як «Merry Christmas, Mr. Lawrence».

Японський музикант, композитор і продюсер Рюіті Сакамото/Ryuichi Sakamoto написав її ще 1983-го року як саундтрек до однойменного фільму. Тоді він стояв на чолі дуже впливового в Азії сінтіпоп-тріо «Yellow Magic Orchestra» - японський варіант німецького Kraftwerk. Згодом Сакамото почав влаштовувати сольні виступи. Зараз він регулярно роз'їзжджає по світу з фортепіанними концертами, й щоразу маестро з Країни сонця, що сходить, просять виконати «Merry Christmas, Mr.Lawrence». Той, хто знає про Сакамото, мабуть із задоволенням ще раз прослухає цю річ. А той, хто вперше чує про цю вкрай талановиту й різносторонню людину, після прослуховування «Merry Christmas, Mr. Lawrence» напевно стане фаном Сакамото. Вірогідність саме такого сценарію є, принаймні, дуже великою. Порада: шукаючи «Merry Christmas, Mr. Lawrence», зробіть свій вибір саме на фортепіанному варіанті у виконанні автора.

Автор: Володимир Медяний
Редактор: Наталя Неділько