Мак, каштани та картопля, як культурні особливості

У двох маленьких австрійських селищах, що на кордоні з Чехією, традиційно вирощують мак. Тут – це національна страва. Про те, хто мешкає у маковій місцевості розповідає Олена Андрусенко:

„Лісовий район (Waldviertel) - таку назву носить це місце. Щоб його дістатися, потрібно подолати гірський серпантин. Природа цього краю ніби сама сприяє утворенню ароматних сортів маку. Сонце тут перебуває на небі дуже довго та встигає за день добре прогріти землю. Ночі - достатньо прохолодні, а зранку – завжди роса.

Андреас Грессль, який живе і працює у „маковій” місцевості близько 20 років, розповідає:

„Ми - сільськогосподарське підприємство, яке спеціалізується на маковій продукції... До 1934 року наш сірий мак продавався на Лондонській продуктовій біржі. Він мав дуже м’який аромат та файний смак. Я думаю, що сірий мак цього району і сьогодні є найкращим сортом, з тих які тут вирощуються...”.

У часи Другої світової війни німецькі солдати навіть взяли макові поля під варту, бо їм був потрібний у великих розмірах добре діючий засіб від болю. Після ж війни та десь до початку 80-х років мало хто чув про дивовижний маковий район Австрії.

„Після Другої світової війни наш Лісовий район майже зник з світового ринку. Залишилося менше 100 га... Чому? Не було можливостей для вирощення культури. Та й така праця - дуже важка...”

Хіба що самі жителі користувалися перевагами краю та використовували макове зерня для приготування їжі. Навіть малюків часто годували з „макової соски”:

„...Маленький льняний мішечок наповнювали маком. З зовнішньої сторони посипали трохи цукром. І давали малим діткам смоктати замість соски...”

Сімейство Грессль відоме своєю маковою олією далеко за межами села. У підвалі їхнього дому стоїть спеціальний прес для макової олії. За допомогою такого пресу, макові зернятка не розрізаються, а розчавлюються, завдяки чому їх аромат залишається у олії. Через високий склад ненасичених кислот, мінералів та вітамінів олія з сірого маку прирівнюється до оливкової.

„Два роки тому ми відкрили невеличкий музей маку. Зробили його на дуже простий лад. Вивісили різні макові млини. За що я особисто дуже гордий, це за млин якому більше 100 років, а також за ручний промисловий млин якому більше 130 років... Посередині музею стоїть величезна макова коробка. Там видно, як виглядає макова квітка з середини...”

Сьогодні сюди прямують тисячі туристів, щоб поласувати стравами з маку. На перше можна з’їсти маковий суп з галушками чи зелений суп з маковими сухариками, потім підкріпитися маковим омлетом та салатом з сиру, маку й гарбузового насіння. Головне, не пропустити коронну страву - судачка з маковою скоринкою. Потім (для кращого травлення та самопочуття) пропонується макова кава, маковий лікер чи (для тих, хто віддає перевагу сильнодіючим напоям) макова горілка.”

Сильнодіючі напої поки що планують випускати на Корсиці, але виробляти з традиційної культури цієї місцевості – каштанів. Розповідає Оксана Соломченко:

„У більшості європейських країн існує традиція - смажити каштани. Це - плоди каштану посівного, або як його ще називають - їстівного. Каштани варять, печуть і сушать – у будь якому вигляді вони є корисними завдяки високому вмісту цукру, крохмалю та білків. Восени зазвичай німці влаштовують навіть каштанові свята. Італійці, коли п’ють молоде вино, так само полюбляють смакувати його з каштанами. Французи ж, виготовляють пиво з каштанів. "

Єдине місце у Франції, де з каштанів варять пиво – це Корсика, південний регіон країни. Каштани на Корсиці вирощують традиційно, саме тому варити пиво вирішили з саме з них. Десять років тому, коли започаткували справу, у пивоварні працювало шестеро людей. Сьогодні - це чималий завод, де трудяться понад тридцять чоловік. Кожного року пивоварня виробляє – понад 30 тисяч декалітрів напою. Розповідає Селеллі Домінік, директор корсиканської пивоварні Pietra:

„ Кожне пиво в кожній країні виготовляється з місцевих продуктів. Наприклад, якщо ви поїдете до Японії ви скоштуєте пиво, що виготовлене з рису. У Мексиці вам запропонують пиво з кукурудзи. А на Корсиці ми робимо пиво з каштанів. І дійсно у нас воно дуже популярне. Зараз, на Корсиці - це пиво номер один”.

Корсика – повна каштанових лісів. Місце, де їх найбільше, має назву Кестеніча - гірська місцевість. Восени, коли плоди дозрівають, їх збирають і на віслюках звозять з гір до найближчого села. Потім каштани перетирають на муку. Продовжує Селеллі Домінік:

„Процес виробництва пива з каштанів звичайний. Є період бродіння, настоювання, фільтрування. Немає нічого секретного в цьому – виготовляємо пиво класичним способом”.

Пиво з каштанів - темне і його міцність 6%. Як стверджує директор пивоварні, каштанове пиво має унікальний смак.

Наразі, корсиканське каштанове пиво експортується до Італії, Швейцарії, Великобританії, Німеччини та країн Азії. Проте 60% виготовленого продукту залишається на Корсиці:

„У нас маленька компанія і ми не хочемо поки що розширятись, бо наразі дуже важко завойовувати експортні ринки. Ми краще будемо виробляти пиво літр за літром і більше звертатимемо увагу на його якість. Бо це для нас важливіше”.

Сьогодні у корсиканських пивоварів нове завдання – налагодити виробництво віскі з каштанів. За словами директора, технологія виробництва каштанового віскі вже випробувана, залишається тільки поставити виробництво на конвеєр.”

У Німеччині ж вирішили донести до жителів велике значення, як культурно-історичного надбання, – картоплі. На думку авторів ідеї, повсякденне споживання цього коренеплоду призвело до того, що нині його сприймають зовсім прозаїчно. Розповідає Олена Петренко:

„Золотом інків” називають цей один з найулюбленіших коренеплодів світу. Його давня, насичена пригодами історія розпочалась ще шість тисяч років тому на високогір’ї Анд в Південній Америці. Справжнє розповсюдження овоч отримав в XXII-XXIII столітті, коли інки, вирощували більше 300 сортів картоплі. Мандрівний шлях „земляного яблука” бере свій початок лише в XV столітті, коли Атлантику перетнули іспанці. Саме тоді картопля потрапляє до Європи і зокрема до Німеччини, де прусський король Фрідріх Великий через тривалі неврожаї та голод примусив селян висадити картоплю. Останні, щоправда, довго не могли звикнути до заморського овочу, оскільки не розуміли його смаку. Сьогодні ж традиційну німецьку кухню не можна уявити без бульби, на честь якої 96 року у Мюнхені і було створено музей. Розповідає його директор Барбара Кослер:

„Все почалося з приватної колекції творів мистецтва, яку зібрав батько засновника музею Отто Еккарта. Окрім картин, літографій, скульптур та книг, так чи інакше пов’язаних з картоплею, в колекції чимало знахідок з розкопок поховань часів перуанської культури та імперії інків. В 1996 році з частини приватної колекції та інших експонатів був заснований музей картоплі.“

За словами Барбари Кослер, найбільший захват у відвідувачів викликає унікальне зібрання глиняного посуду, виконаного у вигляді картоплі з зображенням божества Аксамамми. Саме він, за повір’ями пращурів інків, „відповідав” за добрий врожай картоплі. Одне з найдавніших зображень Аксамамми, яке представлене в музеї, нараховує майже 2000 років.

Не менш цікавим є експозиція, яка носить назву „Багаточисельні таланти картоплі”. Барбара Кослер:

"В нашому музеї відвідувачі мають змогу дізнатися, що жувальні ведмедики, ізоляційна стрічка, футболки, газети, чи то бензин завдячують своєму існуванню картоплі."

Тобто речовинам, які містяться у картоплі.

Втім, серцем експозиції, директор музею називає зібрання картин:

„Люди часто думають, що коли мова йде про картини пов’язані так чи інакше з картоплею то це обов’язково повинні бути аплікації, які майструють діти в дитсадках. І мало хто знає, що такі художники-велетні як Ліберман, Ван Гог, Далі, Міле, Шпітцвег малювали картоплю.“

В найближчому майбутньому поряд з музеєм планується відкрити бістро, де відвідувачі, після „картопляної екскурсії”, наганявши голод, зможуть причаститися картопляними стравами."

Тетяна Карпенко