"Майбутнє АЕС уже давно визначене" - атомні дискусії в Німеччині та український енергоринок

Двотисячний рік був роком великих перемог німецьких "зелених". Ухвалені за їхньою ініціативою закони - про відмову від атомної енергетики та про відновлювану енергію - відзначили перехід країни до нової доби - доби екологічно чистої енергетики. 2003-го, попри всі економічні кризи, Німеччина посідає перше місце в світі в галузі використання альтернативних джерел енергії: понад 14.000 вітрових установок генерують третину світового обсягу вітроелектроенергії. Міністр охорони довкілля Німеччини Юрген Тріттін:

"Минулого року потужність вітроелектростанцій упереше сягнула понад 3.000 мегаватів. Знаєте, що це означає? Усього лише за один рік більше, ніж за всі роки до 1998-го! У галузі вітрової енергетики створено 130 тисяч робочих місць."

Опозиційні Християнсько-демократичний та Християнсько-соціальний союзи, на зміну яким 1998-го року й прийшла коаліція соціал-демократів і "зелених", з самого початку заявляли, що нова енергетична політика й, зокрема, відмова від атомної енергетики є не екологічною перемогою, а поразкою. Клаус Ліппольд, заступник голови парламентської фракції ХДС/ХСС з питань охорони довкілля:

"За той час, коли ми були при владі, обсяги викидів СО2 значно зменшилися. Червоно-зелена коаліція нічого не зробила в цьому напрямкові. Навпаки! Емісія парникових газів зросла впродовж останніх двох років. Ви обрали неправильний шлях, і приховати це не допоможуть "найзеленіші" гасла!"

Наприкінці нинішнього літа дискусія щодо енергетичного майбутнього Німеччини з залу Бундестагу знову перекинулася на шпальти газет: "До 2020 року ми не встигнемо знайти заміну ядерній енергетиці. Політики мають визнати це, доки не запізно"; "Якщо зникнуть АЕС, вугільні станції остаточно загублять клімат. Забудьте про Кіото!"; "Переоцінювати значення ядерної енергетики небезпечно. Повна відмова від неї не лише можлива, а й нагально потрібна." Газета Bild am Sonntag цитує голову Християнсько-демократичного созу Ангелу Меркель, яка обіцяє, що в разі перемоги на виборах уряд ХДС/ХСС дозволить енергоконцернам експлуатувати АЕС так довго, як вони того захочуть. А видання Financial Times Deutschland пише:

"2020-го, коли буде відключено останню німецьку АЕС, сьогоднішні борці з атомною енергетикою вийдуть на пенсію й під лопотіння вітряків насолоджуватимуться спокоєм на своїх дачах. Решта ж ламатиме собі голову над питанням, як тепер забезпечити країну електроенергією."

Цього разу поновлення атомних дискусій спричинило протистояння всередині самої урядової коаліції. Міністр економіки та праці Вольфганг Клемент поставив під сумнів доцільність нинішньої практики субсидування альтернативної енергетики. Сьогодні за кожну кіловат-годину, отриману на вітрових чи сонячних електростанціях, держава сплачує виробникові 48 центів. Ринкова ціна становить не більше п"яти. Скасування дотацій чи навіть значне скорочення їх може вплинути на вітряки гірше, ніж відсутність вітру. Тоді "зеленому" міністрові охорони довкілля Юргенові Тріттіну доведеться розпрощатися зі своїми планами довести частку альтернативної енергетики 2050-го року до 50%. Вітрові турбіни та сонячні батареї можуть так і залишитися екзотикою на енергетичному ринкові. "Це повна ілюзія, гадати, що в довгостроковій перспективі ми зможемо обійтися без вугільних та атомних електростанцій", - підтверджує виконавчий директор Федеральної спілки німецької промисловості Гарстен Креклау. Водночас існує чимало експертів, які вважають, що суперечки навколо ядерної енергетики - це швидше політичні мильні бульбашки. "Насправді, - каже, зокрема, професор Фелікс-Кристіан Матте, координатор відділу енергії та захисту клімату фрайбурзького Екологічного інституту, - майбутнє АЕС уже давно визначене, й не "червоними", "зеленими" або "чорними", а ринком":

"Якщо бути точним, то "відмова від атомної енергетики" на практиці означає, що процес занепаду цієї галузі був просто штучно пришвидшений десь років на п"ять. Енергетичні концерни погодилися з червоно-зеленим урядом на цей компроміс, бо вони, власне, й не збиралися будувати нових АЕС. З тієї простої причини, що це їм невигідно. За умов ринкової економіки панує жорстка конкуренція, і вона завжди пов"язана з ризиком. Атомні електростанції - високотехнологічні об"єкти, які, по-перше, вимагають величезних інвестицій, а, по-друге, дуже довго окуповуються. За два десятиліття, тобто, коли має бути виведений з експлуатації останній ядерний реактор, у Німеччині може змінитися п"ять урядів. Інвестувати сьогодні кошти, сподіваючись на те, що на якомусь етапі атомна енергетика знову переживатиме ренесанс, для підприємців надто ризиковано."

За підрахунками Комісії Бундестагу з питань довгострокового енергозабезпечення, один кіловат закладеної потужності коштує на новозбудованій АЕС у найкращому разі 1800 євро, в найгіршому - 2500. На сучасній газовій електростанції ця цифра становить до 500 євро на кожний кіловат. Газові ТЕС окуповуються в середньому за шість років, атомні станції - упродовж двадцяти. Будь-який спосіб вироблення електроенергії пристосований до лібералізованого ринку більше, ніж ядерний, вважають експерти. Так, заплановане на кінець цього року закриття АЕС у німецькому місті Штаде керівництво концерну Eon обгрунтовує не рішенням уряду, а "суто економічними чинниками". "Нещодавно стало відомо, що у Великобританії на межі банкрутства перебуває найбільший виробник ядерної енергії концерн British Energy, - каже еколог Фелікс-Кристіан Матте. - Атомні електростанції стають занадто дорогими для сучасного ринку, і ця тенденція має глобальний характер":

"Окрім політичної підтримки й стабільної монопольної позиції, я не бачу інших причин, чому виробництво ядерного струму в Україні, наприклад, мало б бути дешевшим, аніж у Західній Європі. Усе, зрештою, залежить від рамкових умов, які визначає держава, й від того, чи справді всі витрати закладені в ціну атомної електроенергії. У Німеччині майже один цент з кожної кіловат-години йде на кінцеве сховище для ядерних відходів, хоч поки що навіть не визначено, де його будуватимуть. Відходи з українських АЕС вивозять у Росію, звідти ж надходить і ядерне паливо, а це досить нестабільні фінансові чинники. До того ж, у ціну на електроенергію мали б бути включені й чималі витрати на страхування станцій від аварій. І ще, колись в Україні людям, які працюють на АЕС, треба буде відповідно платити. Але поки що справжнього енергетичного ринку в Україні немає, а за умов практично повної монополії політичні та екномічні еліти завжди схильні вибирати для країни те технологічне майбутнє, яке їм видається найкращим. Так раніше було в Німеччині, в США, у Великобританії, так сьогодні є й в Україні. Я впевнений, що коли буде лібералізовано українській енергоринок, і важелі економіки переймуть молоді менеджери, не обтяжені застарілими уявленнями про прогрес, то атомна енергетика й тут швидко втратить свій ореол передової технології."

В одному з останніх інтерв"ю міністр охорони довкілля Німеччини Юрген Тріттін сказав, що політика підтримки атомної енергетики віджила своє так само, як колись НДР. Статистика свідчить, що атомний бум охоплює лише країни з перехідною економікою. З 32-ох АЕС, що нині будуються в світі, більшість припадає на Китай та Індію. Там також на енергоринку практично відсутня конкуренція. Утім, як і великі демонстрації протестів. Гельмут Ліппельт, один з активістів німецького протиатомного руху, колишній речник з питань зовнішньої політики парламентської фракції партії "Союз 90/Зелені":

"Американським, французьким та німецьким атомним промисловцям бракує замовлень у власних країнах, і вони шукають можливості заробити як в Україні, так і в інших країнах Східної Європи. Тобто, там, де населення ще не просякнуто протиядерною свідомістю. Це дуже прикро. Я переконаний, що українці колись самі відмовляться від послуг західних атомників. Але зробити це буде нелегко, бо атомна енергетика як велика мафія: чинити спротив їй можна тільки всім разом."

На думку еколога Фелікса-Кристіана Матте, ринків збуту, крім західноєвропейських, так само шукають російські й українські атомники. І вони їх знаходитимуть доти, доки до влади не прийде генерація політиків, яка нарешті мислитиме в економічно раціональних категоріях, вважає науковець.

Ганна Лук"янова.