Люксембург. До садочка за контрактом

У різних країнах Євросоюзу – шкільний рік починається по-різному. Найчастіше – у середині вересня. Саме тоді - перший раз в перший клас підуть випускники приватних і державних дитячих садочків, а також ті, хто виховувався вдома. Більшість країн Західної Європи намагаються нині побороти проблему нестачі місць у дитячих дошкільних закладах. Адже раніше особливої потреби для створення дитсадків не було - із дітьми вдома сиділи матері.

“Протягом останніх 20 років у суспільстві відбулися зміни. Тепер усе більше жінок ідуть працювати. Раніше було іще, що дідусь та бабуся доглядали дітей у селищі, тепер це уже майже неможливо. Тож потрібні заклади для дітей дошкільного віку”.

Розповідає Надін Кемп – керівник державного закладу для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку у Люксембурзі, де проблема догляду за маленькими дітьми стоїть особливо гостро. Останнім часом кількість іноземців, які переїхали сюди для роботи у банківському секторі або ж Європейських інституціях значно зросла. Нині 40 відсотків мешканців країни – іноземці. Відповідно потреба у дитячих дошкільних закладах зросла майже удвічі.

У Люксембурзі держава гарантує місце у дитячому садку кожній дитині, лише після досягнення чотирирічного віку. І той працює з перервою на обід три дні на тиждень, інші два – лише до 12 години. Щоб допомогти працюючим батькам, які мають дітей молодших за 4 роки, або не можуть забирати дитину додому щоденно на обід і сидіти із нею у той час, коли немає занять, у Люксембурзі почали створювати низку державних закладів для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Надін Кемп продовжує:

“У нас є діти від 3 місяців до 8 років. Дітей зранку приводять батьки, і ввечері забирають. Діти шкільного віку – деякі зранку ідуть одразу до школи, а потім шкільний автобус привозить їх до нас. Тут вони їдять і залишаються доти доки батьки їх заберуть.”

Тобто день чотирирічної дитини виглядає так – батьки зранку приводять її до дитячого закладу. За годину вихователі саджають її на шкільний автобус, на якому вона їде до садочка, о 12 дитина повертається до закладу і її разом із іншими вихованцями ведуть обідати до їдальні, яку зазвичай розташовано у іншому кварталі. Потім вихователі знову саджають дітей у автобус і за кілька годин знову зустрічають. Решту часу, доки не прийшли батьки, малеча проводить у дитячому закладі.

“Так не буває, щоб вчителька проводила із дітьми цілий день. Вона займається з ними чотири години – у неї є своя програма. О 12 все закінчується, діти ідуть до їдальні, якщо їм пощастить і її розташовано у тому самому будинку.”

Ціна на перебування у державному закладі для дітей дошкільного віку, говорить Надін Кемп, залежить від зарплати батьків. Що більше вони отримують, то більше мають сплачувати щомісяця за догляд за дитиною. Це – приблизно десята частина від заробітку. Дуже часто місячна плата за приватний садочок є меншою.

“Ціна є трохи нижчою, але вона не залежить від того, скільки отримують батьки. Тобто це - однакова ціна для всіх. Для батьків, які не дуже багато заробляють – справді вигідніше отримати місце у державному закладі. Водночас у приватних садочках є державні місця. Тобто держава купує ці місця для родин, де лише один з батьків виховує, або ж дитина є хворою чи має якесь каліцтво.”

Є і ще одна перевага державного закладу над приватним. Його керівники знають про проблеми родин, діти з яких відвідують садочок і разом із наглядовою радою мають певні повноваження, щоб спробувати їх вирішити. Надін Кемп продовжує:

“Ми дискутуємо з різних приводів та ухвалюємо рішення. Наприклад, коли батьки мають проблеми із оплатою. Тоді потрібно щось вирішувати. Можливо, якщо у цієї родини проблема із грошима, їй дозволять один місяць не платити за садочок. Або ж запропонують виплачувати цю суму частинами протягом наступних місяців.”

Наглядова рада може ухвалювати рішення і у інших проблемних ситуаціях. Приміром, якщо батьки стають безробітними.

“Якщо батьки втрачають роботу – таке трапляється, діти не втрачають місце у садочку. Загалом їм пропонують платити мінімум – 70-80 євро. Якщо ж батьки вже є безробітними, ми чітко їм говоримо: ми приймаємо дитину, щоб надати вам шанс. Щоб ви змогли найти роботу. Але все це перебуватиме під контролем. Якщо через 3 або 6 місяців ніякого поступу не спостерігається, ми ухвалюємо рішення – що робити далі.”

Загалом, говорить Надін Кемп, батьки дуже швидко знаходять нову роботу, адже мають час на її пошук доки дитина перебуває у дитячому садочку. Водночас, розповідає директорка, їй доводиться спостерігати й за недбалими татусями та матусями, які не поспішають забирати малечу додому і використовують цей час для того, щоб прогулятися по магазинах, або ж інших розваг. Щоб цього уникнути садок укладає із батьками контракт, у якому записано, коли батьки мають приводити дитину і коли повинні її забирати відповідно до розкладу їхньої роботи.

Тетяна Карпенко