Кіотський протокол: перший крок на довгому шляху

Але наприкінці минулого року, після довгих вагань, ратифікувати угоду все ж таки вирішила Росія – ще один із головних забруднювачів атмосфери. Необхідної квоти таким чином було досягнуто, й 16 лютого документ нарешті набрав чинності. Міністр охорони довкілля Німеччини Юрґен Триттин:

„Кіотський протокол є початком радикальних змін у політиці охорони клімату. Тепер маємо першу конкретну мету – я підкреслюю, першу – на шляху перетворення промислово розвиненого суспільства на таке, в якому емісія парникових газів буде набагато менша, а використання нафти, газу та вугілля набагато ефективнішим. Завдяки Кіотській угоді, за викиди парникових газів в атмосферу вперше треба буде платити.”

З 2008-го до 2012-го року 38 країн мають скоротити обсяги викидів СО2 на 5% у порівнянні з 1995-м. Від 1 січня нинішнього року в Європейському союзі розпочалася торгівля емісійними сертифікатами, тобто, правами на забруднення повітря. Обмеження стосуються поки що димарів великих промислових підприємств і теплоелектростанцій, і саме в цьому критики бачать одне з найслабших місць Кіотського протколу. На думку багатьох кліматологів, щоб відвернути глобальну екологічну катастрофу, емісія парникових газів до середини нинішнього століття має зменшитися як мінімум на 50%. Це означає, що ліміти СО2 повинні поширюватися на всі галузі економіки й розраховуватися, наприклад, на одиницю валового національного продукту або на кілометри пробігу транспортних засобів.

Смажені курячі ніжки під соусом карі з ананасовими часточками – смачно, екзотично й, головне, зовсім недорого. Заморожені кури й консервовані ананаси належать до стандартного асортименту будь-якого німецького супермаркету. Дарма, що обидва продукти доставили за тисячі кілометрів з Таїланду, вони все одно коштують менше, ніж свіже німецьке курча та біо-морква. Картопля з Єгипту чи, скажімо, цибуля з Аргентини теж стануть у пригоді тим, кому бракує грошей на місцеву городину. Від 1970 року обсяг продуктів харчування, що їх транспортують до Німеччини, збільшився в чотири рази. Споживання при цьому залишилося приблизно на тому самому рівні. „Масове виробництво, дешева робоча сила в країнах, що розвиваються, та низькі ціни на гас і дизельне пальне – от що робить „заокеанські” продукти такими рентабельними”, - пояснює співробітник кассельського університету Гельмут Гольцапфель. Головна тема його наукових досліджень – як глобалізація в харчовій галузі впливає на людину та довкілля:

„Постійне збільшення транспортних перевезень означає для атмосфери величезне додаткове наванатаження й безпосередньо пов”язане з потеплінням клімату. Особливо небезпечне те, що дедалі більше продуктів харчування „мандрує” світом літаками. Сьогодні вже нікого не дивує, що на полицях супермаркетів завжди лежать свіжі ківі, манго чи папая. Троянди в лютому? Жодних проблем! Для цього їх у Кенії, зрештою, й вирощують. Торгівельні компанії готові сьогодні задовольнити будь-яке бажання вимогливих покупців. Для тих, хто хоче насолодитися смаком чаю найсвіжішого врожаю, його доставлять з Індії літаком. Те, що один літр спаленого гасу завдає атмосфері ледь не вдвічі більше шкоди, аніж літр автомобільного пального, постачальників мало турбує. На їхньому прибутку це не позначається.”

За низьких температур, які панують на висоті від 9-ти до 13-ти тисяч метрів, шари атмосфери майже не змішуються, тому шкідливі речовини діють там у 500 разів довше. Якщо 1995-го року внаслідок авіаперевезень у повітря потрапило 17 мільйонів тонн СО2, то прогноз на 2010-й становить уже 34-и мільойни. До зменшення викидів парникових газів торгівельні концерни та авіакомпанії не зобов”язує ані Кіотський протокол, ані якась інша міжнародна угода. „Доки продукти можна буде десь дуже дешево купувати й, попри великі відстані, потім дорого продавати, транспортні потоки зростатимуть, - каже Гельмут Гольцапфель. – І не лише в повітрі, а й на землі та на воді”:

„Якщо на упаковці із замороженим курчам ви побачите: якась невідома фірма „Х” з портового міста Бремергафена, то можете на 70% бути впевнені, що це продукт із Таїланду. Для німецьких, як утім і для інших портів, глобалізація обернулася „золотим дощем”. Торік у цілому світі судна перевезли понад 370 мільйонів контейнерів. Якби поставити їх у довжину один на одний, то можна було б п”ять разів дістатися до Місяця. Звичайно, далеко не у всіх контейнерах містяться продукти харчування, але загальна тенденція зберігається: витрати на транспортування вантажів, особливо суднами, є такі незначні, що океани давно перестали бути перепоною для глобального бізнесу. Доставити пляшку вина з Нової Зеландії до гамбурґзького порту коштує 10 центів. Це дешевше, аніж привезти автофургоном мозельське вино до Берліна.”

Але автотранспортники теж не залишаються без роботи. Кілька показових прикладів, що їх наводять представники антиглобалізаційної організації Attac: один німецький виробник напівфабрикатів відвозив картоплю до Італії, де її чистили та різали, а для продажу потім транспортували назад у Німеччину; з узбережжя Північного моря рефрижератори поспішають до Марокко, бо в данських супермаркетах свіжовиловлені креветки здебільшого продаються очищені. За цю марудну ручну роботу марокканським жінкам треба платити так небагато, що довгий шлях через цілу Європу того вартий. З 1990-го до 2002-го року інтенсивність автомобільних вантажоперевезень європейськими трасами зросла майже на 30%. Емісія парникових газів, відповідно, – на одну п”яту. „Хто міг би оголосити справжній бойкот такому зневажливому ставленню до довкілля, так це споживачі, - вважає Гельмут Гольцапфель. – А саме, купуючи регіональні продукти замість „заокеанських”. Але, навіть за бажання, зробити це не так то й просто”:

„Багато фірм уже взагалі не пишуть на етикетках, звідки походить той чи інший продукт. На упакуванні стоїть часто лише назва торгівельної мережі та місто, де розташований її офіс, - Дюссельдорф, Рюссельсгайм тощо. Відсутність прозорості – одна з головних таємниць глобалізації. Звідки споживач може знати, що сухий корм, який він купує для свого чотириногого улюбленця, зроблено з м”яса, імпортованого з Африки. І, зокрема, з країн, де люди хронічно недоїдають.”

В основі успіху глобалізації насправді лежить багато таємниць, кажуть активісти Attac. Так, каравани фур на автобанах стають дедалі довші, бо таким чином харчові концерни заощаджують кошти на складських приміщеннях. Завдяки сучасній логістиці, величезна кількість товарів постійно перебуває „на колесах”. Як підрахували експерти відомого Вуппертальського інституту клімату, довкілля та енергії, уся сировина, необхідна для виготовлення однієї пластикової скляночки полуничного йогурту, в середньому перебуває в дорозі три з половиною тисячі кілометрів. І жодної тенденції до зменшення вантажних потоків не спостерігається. Додаткові мільйони тонн транспортного СО2 можуть звести нанівець усі досягнення Кіотської угоди, застерігають експерти Інституту клімату. Часу, щоб змінити такий стан речей, у людства обмаль.

З одного з останніх досліджень британських науковців випливає, що за 10 років потепління клімату вже стане необоротним процесом. Якщо глобальна температура й справді зросте на 2 градуси Цельсія, як це прогнозують деякі кліматологи, то, попереджає Всесвітній фонд дикої природи, Арктику буде не впізнати й уже до кінця нинішнього століття на Землі не залишиться жодного білого ведмедя...

За матеріалами німецької преси