Куди б не закинула доля: з талантом - не пропадеш

Життя Любомира Винника – великий пригодницький роман. Народився він на Прикарпатті. Згодом з сім’єю переїхав на Схід. За кілька десятиліть Винник встиг закінчити студію образотворчого мистецтва, побувати на шахтах Донбасу, відслужити в чорноморському флоті, пройти школу кінооператорства та працювати кореспондентом у кількох газетах і на Львівському телебаченні.

Двічі „з нуля“

Одружившись, 1971 року Любомир Винник переїхав на батьківщину дружини – до Польщі. У часи тоталітаризму зважитися на такий крок було нелегко. Чоловіка звільнили з роботи, приписали „державну зраду“ і півтора роки не випускали за межі країни. Коли, врешті, 28-річний Винник опинився у Польщі – довелось розпочинати життя з початку. Після довгих роздумів, Винник звернувся до свого давнього захоплення – малювання. Взяв кілька робіт і звернувся у редакцію одного Варшавського журналу. Після успішного старту, Винник здобуває чергову вищу освіту, співпрацює з популярними виданнями Польщі не лише як карикатурист та ілюстратор, а і як фотокореспондент і дописувач.

Тільки-но закріпившись у Польщі, сім'ї Винників знову доводиться переїжджати. Цього разу – з політичних мотивів. Любомир разом із дружиною опиняється у Швейцарії. Знову все з „нуля“. „І туалети мив, і вікна пуцував, і приносив, заносив…Потім я п’ять років робив рисунки для „Welt woche“. По дорозі через „Welt woche“ на мене звернули увагу інші. Тоді перший раз мене запросили на виставку в місті Ольтен, Швейцарія“, - пригадує художник.

Культурний шпагат

На сьогоднішній день, Любомир Винник є членом Міжнародної Федерації Журналістів. В арсеналі має також золоту медаль Європи за досягнення в мистецтві. У свої 67 років він провів 49 індивідуальних мистецьких виставок. Живопис, карикатури, колажі, рисунки та фотографії чоловік представляв не лише у Швейцарії, Німеччині, Норвегії, Японії, Італії, Грузії, Польщі, Туреччині та Франції. Перша виставка в Україні відбулась майже вісім років тому. А друга, під назвою „З фотокамерою по світу“ - саме тепер проходить у прикарпатському містечку Коломия. „На жаль, можливість відвідати рідний край трапляється не часто, але Україна завжди є у моєму серці“, – каже Любомир Винник.

„Я б нікому не радив залишати Батьківщину або країну свого народження. Бо тоді ціле життя людина, особливо перша генерація, робить щось, ніби шпагат. У мені сидить моя минувшина та моя українськість, а з іншої сторони - я 70 % свого життя прожив у Швейцарії. У мені тепер три культури – українська, польська і швейцарська. Це деколи важко. Це людина - внутрішньо роздерта“, - розмірковує Винник.

Куди йдемо?

Ще одна, не менш важлива, подія у житті Винника – це написання книги „Куди йдемо?“. Туди увійшла сатира, памфлети, гуморески, афоризми та звичайно - карикатури.

„Вона має добрі рецензії, хоча є дуже критична. Це властиво короткі історії, до кожної з них була якась подія у моєму житті. Це сучасні або загальнолюдські теми, до яких я торкаюсь, критикую або висміюю. Висміюю, властиво – всіх, кожного і сам себе теж“.

Без почуття гумору випробування життя пройти складно. У цьому з Любомиром Винником важко не погодитися.

Автор: Мар´яна Мацьків

Редактор: Євген Тейзе