1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Крани у верховітті: нові обрії науки/ Забруднювач атмосфери - ліс

Ганна Лук”янова31 липня 2005 р.

„Заходьте, будь ласка. Ми будемо підійматися. Це пульт дистанційного управління, ним я можу керувати краном,”- пояснює колегам біолог Офір Тал.

https://p.dw.com/p/APDj
Фото: AP

Похитуючися, червона підвісна кабіна починає повільно рухатися нагору:

„Сьогодні я хочу подивитися на липи, на їхній цвіт. Кілька днів тому я вже підіймався сюди, але тоді суцвіття ще не зовсім розкрилися. Мені цікаво, як розподілилися чоловічі та жіночі квітки, й чи побільшало тепер комах.”

Молодий науковець Офір Тал приїхав до Лейпцига з Ізраїлю. „Я дуже зрадів можливості, нарешті, зблизька побачити верхівки дерев, - каже він. - Життя в ґрунті, рослинний та тваринний світ наземної частини лісів достатньо добре вивчені, але донедавна ми могли тільки здогадуватися, що відбувається там, де ліс стикається з небом”. Новій біологічній дисципліні виповнилося всього шість років. У липні в Лейпцигу відбулася четверта міжнародна конференція дослідників крон дерев. 150 експертів з 30-ти країн зібралися саме тут невипадково. У лейпцизькому лісі – найбільшому міському лісовому масиві Європи – вперше було встановлено знаряддя, що відкрило фахівцям нові горизонти. Раніше на дерева вибиралися за допомогою канатів. Ідея поставити на службу науці старий будівельний кран прийшла Вільфридові Мораветцу, професорові ботаніки Лейпцизького університету:

„Дивно, але сьогодні, коли ми запускаємо зонди на Марс, розстрілюємо комети та спрямовуємо кораблі за межі Сонячної системи, ми ще так мало знаємо про листяний дах, що в нас над головами... Без лісу, без його біорозмаїття людство не виживе. „Зелені легені планети” – це не просто вдала метафора, а й цілком точне визначення ролі лісів з погляду науки. Щоб зберегти цю екосистему, її треба досконало вивчити. Від коріння до верховіття.”

Підіймальний кран, що пересувається рейками, майже не спричиняє гуркоту. У дію його приводить електродвигун. Після того, як стріла розверне кабіну в потрібне місце, всі сторонні звуки змовкають, і дослідник залишається сам на сам з природою. Офір Тал:

„Ми перебуваємо на висоті майже 30 метрів. Вище кран не може. Але цього достатньо. У моєму розпорядженні ділянка площею в півтора гектари. Це приблизно 250 крон. Сьогодні, на жаль, іде дощ, і багато тварин сховалося. За доброї ж погоди мене оточують птахи, стрибають білки, гудуть комахи... Однак роботі опади не заважають. Під час дощу дерева квітнуть по-іншому...”

Принцип, що за ним у 18-му столітті працював автор першої системи класифікації тварин і рослин Карл Лінней, не втратив своєї актуальності й у 21-му: спостерігати за всім, що тільки піддається спостереженню, й намагатися побачити те, що залишається поза полем зору. „Раніше ми гадали, що навесні на ясенах через те багато блакитних синиць, що в період цвітіння вони харчуються пилком, - розповідає професор Мораветц. – Проте нагорі перед нами постала зовсім інша картина”:

„Синиці сідають на ясени не через пилок, а через комах, що мешкають у квітах. Видзьобуючи їх, птахи, звичайно, цим пилком вимазуються. Перелітаючи потім у пошуках їжі з дерева на дерево, вони одночасно здійснюють запилення. Це означає, що коли раптом у лісі не буде вітру, або він віятиме в несприятливому напрямкові, природа передбачила для дерев, так би мовити, запасний варіант.”

У середніх широтах це явище науковці побачили вперше. Птахів, що допомагають запиленню, як бджоли чи вітер, досі спостерігали лише в джунглях Південної Америки. На верхівках було виявлено також комах, які в Саксонії вважалися давно вимерлими. І спочатку лейпцизькі біологи відмовлялися вірити своїм вухам, коли на висоті 30 метрів почули голосне кумкання. Вільфрид Мораветц:

„Було відомо, що звичайні квакші можуть трішки лазити по деревах. Але нас просто приголомшило, що вони вибираються аж на верхівки! Причому не поодиноко, а цілими популяціями, й там улаштовують свої концерти. І не як виняток, а щосезону. У тій же Південній Америці існує чимало видів деревних квакш. Але наші значно більші за розміром і, здавалося б, зовсім до цього не пристосовані. Що вони роблять у верховітті - загадка.”

Сьогодні в лісах цілого світу працює близько 20-ти підіймальних кранів. На конференції в Лейпцигу Вільфрид Мораветц запропонував об”єднати їх у єдину міжнародну мережу „висотних досліджень”. „Без обміну інформацією з різних регіонів, ми ніколи до кінця не зрозуміємо, що являє собою ця складна екосистема ліс, - каже ізраїльський біолог Офір Тал. - Я, наприклад, ніколи не уявляв, що нагорі липи цвітуть так рясно. Наче хтось накрив дерева великим жовтим килимом”. На цьому тлі підвісна кабіна, що в ній науковець пересувається від верхівки до верхівки, чимось нагадує велику бджолу:

„Можна бачити, зачинені приймочки, чи ні. Можна простежити, як довго віночки залишаються розкритими. Це дивовижне відчуття - спостерігати дерева згори й водночас мати змогу наблизитися до верхівки так, щоб розгледіти все з точністю до міліметра. Якщо поводити себе тихо, можна побачити, як білки п”ють воду з квітів, наче з чашечок...”

Але науковці не завжди залишаються пасивними спостерігачами. Ідилію на межі життя земного та небесного часом доводиться порушувати. На ділянці лісу неподалік від міста Базеля швейцарські дослідники розкинули тонку сітку з прозорих пластикових трубочок. З них у верховіття дубів та буків струмує шкідливий парниковий газ - двоокис вуглецю. Професор Кристіан Кернер:

„СО2 змішується з повітрям, і таким чином дерева отримують таку концентрацію газу, яка, за звичайних умов, буде наявна в атмосфері лише за 80 років. У порівнянні з доіндустріальною епохою, тобто приблизно впродовж 150-ох років, уміст двоокису вуглецю в повітрі має подвоїтися. Як реагуватимуть на це ліси, важливо з”ясувати вже сьогодні”.

Як відомо, СО2 є для рослин еліксиром життя. Він потрібен їм так само, як людям кисень. Теоретично, що більше дерева поглинатимуть двоокису вуглецю, то швидше вони ростимуть. Досліди в парниках показали, що томатам та бобовим, наприклад, додаткові порції СО2 справді йдуть на користь. А як з деревами? Кристіан Кернер:

„Ми проводимо наш дослід уже чотири роки. Точніше, чотири літа. Цікаво, що впродовж першого року, за темпами росту, всі інші дерева в лісі випередили буки. Але на другий рік, досхочу наковтавшися СО2, й вони наче отямилися. Інтенсивний ріст припинився. Підсумувавши дані за весь період, ми можемо стверджувати: на нашій ділянці, принаймні, користь від підвищеної концентрації двоокису вуглецю дорівнює нулю.”

Ботаніки пояснюють це тим, що крім парникового газу, рослинам для збільшення біомаси потрібна вода, а також живильні речовини з ґрунту. „Як ми й припускали, порушення природного балансу, зрештою, відбилося на деревах негативно”, - каже швейцарський науковець Кристіан Кернер:

„Якщо рослинам запропонувати більше двоокису вуглецю, змінюється якість їхнього листя. Кількість вуглеводів у ньому зростає, але стає менше протеїнів. Для харчового ланцюжка це дуже погано. Тваринам та комахам із зеленої маси потрібні насамперед білки. В ході нашого експерименту деякі види шкідників почали знищувати листя на буках з подвійною швидкістю.”

Дуже занепокоїло учасників конференції в Лейпцигу ще одне повідомлення. Сибірська тайга, найбільший за площею лісовий масив планети, через потепління клімату може перетворитися на забруднювача атмосфери. Унаслідок танення вічної мерзлоти, з біомаси, що була похована в ній, загалом виділятиметься більше СО2, аніж його тайга поглинатиме з повітря. І розпочатися цей фатальний „рух у зворотньому напрямку” може вже 2050-го року, побоюються науковці.

За матеріалами німецької преси