Волю виборця часто буває складно зрозуміти. Одним з переможців цих дострокових виборів є зміщений лідер Каталонії Пучдемон - той політик, котрий, власне, й спровокував глибоку кризу між Барселоною та центральним урядом у Мадриді й котрий втік від іспанської юстиції до Бельгії. Його партнери по коаліції, чиї лідери тепер перебувають у слідчому ізоляторі, закидають йому боягузтво. І все ж таки каталонці проголосували за подальше занурення в катастрофу.
Урядувати з-за ґрат чи в еміграції?
Як би Пучдемон не радів "перемозі демократії на користь каталонської республіки", але саме він зовсім не є тією людиною, яка могла б вказати на вихід із глухого кута. І взагалі постає питання - чи дозволить йому Мадрид повернутися в Іспанію? Інша політична партія, яка теж виступає за незалежність, поводить себе вже значно спокійніше й демонструє готовність до переговорів. Любові між двома партійними лідерами ми зовсім не спостерігаємо…
Пучдемона, однак, не можна вважати політиком - він є борцем за ідею. Він ніколи не переслідував іншої мети, крім досягнення незалежності. Його не хвилюють ані соціальні проблеми, ані стан, в якому перебувають школи чи система охорони здоров'я. Каталонці люблять його за героїчний пафос. Але водночас вони потребують прагматичного прем'єр-міністра, який би зміг знову повернути регіон у спокійні води.
Чи можливо сепаратисти, один з яких сидить у в'язниці, а інший перебуває в еміграції, тепер призначать своїх представників для формування спільного уряду? І якою буде їхня спільна мета? Для проголошення незалежності в односторонньому порядку тепер немає ані абсолютної більшості в Каталонії, ані підтримки з боку решти Іспанії та в Європі. Але чи готові ці гарячі голови шукати якийсь абсолютно новий шлях виходу з кризи?
Піднесення лібералів
Ще однією переможницею виборів у Каталонії є Інес Аррімадас. Енергійна молода лідерка ліберальної партії не дозволила сецесіоністам залякати себе їхньою агресивною риторикою. Громадянський табір каталонців відзначив таку її мужність тим, що забезпечив її партії найбільшу фракцію в парламенті.
Аррімадас звернулась до здорового глузду жителів регіону, назвала незалежність політичною нісенітницею і робить ставку передусім на економіку. Але їй бракує партнерів для формування коаліції. Соціалісти залишаються занадто слабкими, а консервативна Народна партія Маріано Рахоя зазнала нищівної поразки. Ліберали хоча й мають право на формування уряду, але в них для цього немає жодного шансу…
Доба Рахоя добігає кінця
Ніхто не сумнівається у тому, що ці вибори були вільними та демократичними. Прем'єр-міністру Іспанії Маріано Рахою тепер доводиться жити з результатом, який для нього є абсолютно небажаним. Від самого початку він неправильно оцінив кризу й так і не зміг продемонструвати ані політичного інстинкту, ані розуму. З наполегливою упертістю він марно намагався вирішити проблему навколо незалежності Каталонії шляхом судових позовів. Тепер цей шлях може означати початок його власного занепаду. Адже віднині у власному таборі йому доведеться конкурувати з лібералами. Ця молода партія є вільною від корупційних скандалів і асоціюється з новим початком. Після поразки в Каталонії Рахою, мабуть, уже залишилось недовго.
Небажаний результат виборів
Демократія здатна спричинити такі результати, від яких насправді ніхто не буде в захваті. Так сталося цього разу. І це стосується як сепаратистів, котрі хоча й роблять гучні заяви, але залишаються далекими від реальності, так і юніоністів, які й надалі не в стані вибратися з опозиції.
Однак самими скаргами на життя справі не допоможеш: каталонці повинні жити з таким результатом і мусять знайти вихід із ситуації, що склалась. Інакше їм доведеться прислухатися до тих, хто вже зараз знову закликає до нових виборів. Проблема лише в тому, що постійно повторювати голосування, поки не матимеш такого результату, як хотілося б, теж не допоможе подолати проблему. Без компромісів у Барселоні тепер не обійтися.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.