Ця фраза належить до базового репертуару в поводженні Сполучених Штатів із Північною Кореєю. "Усі опції" розглядаються - про це говорить тепер і уряд Трампа. Новою резолюцією ООН проти КНДР мають бути запроваджені нові санкції. У принципі, Вашингтон відкритий і до перемовин. Усе це виглядає послідовно - і лише через це є, в цілому, хорошою новиною.
Чи є цілі?
Та з цього моменту починаються питання. Як Вашингтон збирається досягти того, аби Китай і насправді виконував на ділі рішення ООН про санкції? Про що саме можна було б домовлятися із Північною Кореєю - якщо "домовлятися" означає необхідність робити поступки з обох боків? Але передусім: які військові опції могли би бути реалістичними? Особливо щодо останнього питання варіанти відповідей швидко закінчуються. Звісно, Америка могла б у крайньому разі завдати попереджувального удару за зразком того, який нещодавно було завдано в Сирії.
Але яка ціль має бути атакована? У разі бомбардування території, де відбуваються ядерні випробування, існує велика небезпека поширення радіації, яка може зачепити, зокрема, і прикордонні території Китаю. "Удар-обезголовлювання" по уряду Кім Чен Ина натомість дійсно спричинив би великий хаос, але особливо не зачепив би при цьому власне військові потужності Північної Кореї. Тож залишається лише удар поблизу від кордону (з Південною Кореєю. - Ред.) по розміщених там військових базах, які належать до найкращого, що може запропонувати Північна Корея у військовому плані?
Класичний випадок самовідлякування
Усе це теоретично можливо. Але якщо робочим залишиться нехай дуже маленький процент артилерійських та/або ракетних установок, їх би цілком вистачило для того, аби американській союзниці Південній Кореї (захищати яку зобов'язався й Дональд Трамп) було завдано важкої шкоди. Південнокорейська столиця Сеул розташована поблизу внутрішньокорейського кордону та є настільки великою, що північнокорейські удари по ній навіть не мали би бути особливо точними. У випадку Північної Кореї ми маємо справу із класичним сценарієм самовідлякування. Чи справді з цього немає жодного виходу? Кім Чен Ин перевів свою країни та своє населення емоційно в перманентний надзвичайний стан. Найгірше для нього зараз було б, якби нічого не відбувалося. Тоді люди могли би згадати, що справи у них ідуть погано. І могли би запитати себе, чому це так.
Петер Штурм (Peter Sturm) - оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Без права перепублікації. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні