Коментар: Київ взяв паузу

Україна хоче мати все - хороші відносини з Росією та Європейським Союзом. Вона не хоче обирати між однією або іншою стороною. Це можна зрозуміти. Українській економіці потрібна Росія як ринок збуту та як енергопостачальник. Вона, принаймні нині, більше залежить від Росії, ніж від ЄС. Також і культурно та мовно українське суспільство розділене на схід та захід.

До цього всього в ЄС ставляться з розумінням. І без російського фактору це все не мало би становити якусь проблему. Адже ЄС не вимагає в України, щоб вона спалила мости з Москвою і віддала Брюсселю душу й тіло. Насамперед проблемою є Росія. Адже Росія саме цього й вимагає.

Президент Путін мислить старими геостратегічними категоріями. Усі країни колишнього Радянського Союзу, які долучаються до ЄС, стають для неї втраченими зонами впливу. Вона погрожує та заманює і робить майже все, щоб їх утримати.

Партнерство - не ринок

Проти цього ЄС поки що не може нічого вдіяти. Він не хоче і не може вдаватися до подібних засобів тиску, інакше це було б зрадою його цінностей. Утім, він не може також і дозволяти торги з вимогою більшої підтримки. І тут розуміння складної ситуації українського президента закінчується. Янукович спробував скористатися нагодою і спонукати обидві сторони - російську та європейську до кращих пропозицій.

ЄС і демократичні сили в країнах "Східного партнерства" стоять перед горою уламків. Не лише Україна тимчасово розпрощалася з проектом західної інтеграції. Азербайджан від самого початку пішов власним шляхом. Вірменія вже фактично відкололась та знову посилено шукає щастя в Москви. Білорусь під керівництвом авторитарного президента Лукашенка ніколи по-справжньому й не приєднувалась до євроінтеграційного проекту. Лише Молдова та Грузія рухаються у бажаному напрямку, але вони занадто малі, щоб зрушити камінь з місця.

У Литві пам'ятають минуле

Провал став розчаруванням насампеперед для держав на східних околицях ЄС, наприклад, для країни-господаря вільнюського саміту Литви. "Східне партнерство" - насамперед її проект. Адже ще покоління тому вона сама належала до Радянського Союзу. Місце проведення конференції - Вільнюс, розташоване за менш ніж 50 кілометрів від білоруського кордону, де панує остання справжня диктатура у Європі. Оточені ці ще відносно юні країни ЄС стабільними демократіями з розвинутою ринковою економікою чи недовірливими противниками, для людей в Литві або Польщі це небайдуже.

Утім, більшість держав на Заході Євросоюзу ніколи й не цікавилися "Східним партнерством". Франція, Італія або Іспанія поглядають на Південь або на Захід, але не на Схід. Тож проекту бракує підтримки і в середині самого Євросоюзу.

Що тепер робити? Пропозиція ЄС Україні та іншим державам на Сході, звісно, мусить залишатися в силі. Це беззаперечно. Але ЄС у майбутньому у жодному разі не повинен змінювати свої умови чи то покращувати, адже тоді знову почнуться базарні торги. Він обов'язково має більше роз'ясюват, в тому числі і Москві, що партнерство не спрямоване проти когось, а піде на користь усім сторонам у тому числі й Росії. Але, мабуть за президентства Путіна та Януковича цього не буде. Утім, суспільства і в Україні, і в Росії змінюються, і вже давно не тільки через вплив Європейського Союзу, а насамперед самі. Можливо, за кілька років ситуація буде вже зовсім іншою.