Качинським не вдається розвіяти імідж євроскептиків

Затвердження Ярослава Качинського на посаді прем’єр-міністра Польщі і ситуація на Близькому Сході – такі теми коментарів у нинішньому огляді преси. Мюнхенська Süddeutsche Zeitung звертає увагу на зовнішньополітичні акценти, які розставив у своїй програмній промові новий польський прем’єр:

„Качинський особливо наголосив, що зовнішня політика Польщі формується, базуючись на членстві країни у НАТО, а також на стратегічній співпраці зі Сполученими Штатами. Отже, він не скористався з нагоди зняти напруження у дедалі більш проблемних відносинах із Європейським союзом і позбутися іміджу євроскептика. Звісно, Польща має право брати участь у брюссельській гризні за дотації, право голосу та інші національні інтереси. Однак наголошувати на суверенітеті Польщі в межах ЄС у той спосіб, в який це роблять брати Качинські, - поганий сигнал. Це суперечить духу єдності, якого нині так бракує Європейській спільноті”, - зауважує Süddeutsche Zeitung.

Газета Die Welt звертає увагу на той факт, що євроскептичні гасла стають дедалі більш популярними у Польщі, хоча членство в ЄС є вигідним для польської економіки:

„Останні результати опитувань громадської думки свідчать про те, що популярність партії братів Качинських нині є вищою, ніж напередодні виборів до парламенту. Що це – нова тенденція у „Новій Європі”? Зазвичай після приходу до влади популярність урядових партій одразу починає зменшуватися, ця закономірність стосується всіх – і правих, і лівих. Недавні вибори у Польщі, Угорщині і Чехії свідчать про зміну цієї традиції. Для цього є важливі підстави: коштом Європейського союзу лише у Польщі, за офіційною статистикою, минулого року було створено вісімдесят тисяч робочих місць, нинішнього року цей показник має сягнути 250-и тисяч. Після десятиліть перебування у тіні Європи це є доброю новиною для політиків у країнах-новачках ЄС: керувати країною варто – це приносить політичні дивіденди”, - вважає Die Welt.

Британська Times веде далі:

„Здобуття братами Ярославом і Лехом Качинськими двох найвпливовіших посад в одній з найбільших країн на Сході Європи було би фактом дещо комічним, якби справа не була такою серйозною. У своїй промові перед депутатами парламенту новий прем’єр-міністр спробував розвіяти побоювання про перекіс польської політики у бік крайньої правиці. Він пообіцяв боротися із корупцією, зменшити нагромадження бюрократії і відігравати конструктивну роль у визначенні майбутнього Європи. Він порушив власну обіцянку не балотуватися на найвищі державні посади. Однак йому таки випав цей шанс. На цій посаді він муситиме протистояти власному націоналізмові і керуватися правилами сучасної європейської зовнішньої політики, яка орієнтована на співпрацю. Європейці чекають від Варшави відкритості і толерантності”, - пише Times.

До іншої теми. Швейцарська Basler Zeitung звертається до теми військової операції ізраїльської армії у Лівані:

„Більш як вісімдесят відсотків ізраїльтян цілком підтримують операцію у Лівані. Вони переконані, що їхня армія веде „одну з найбільш справедливих воєн в історії”, навіть якщо врешті-решт від Лівану залишаться лише гори руїн. Але що буде потім? Повернення до ситуації, яка була до війни, немає жодного сенсу. Для того, аби домогтися миру, необхідний новий політичний устрій. Насильницький стрижень руху „Хезболлах” на півдні Лівану має бути зламаний. Це непросте завдання не виконати без участі міжнародного військового контингенту. Саме на цьому наголошують і генеральний секретар ООН Кофі Аннан, і лідери європейських країн”, - зауважує Basler Zeitung.

Французьке видання Le Point оцінює роль Ірану у близькосхідному конфлікті:

„Цей конфлікт більше не обмежується у своїх масштабах територіями, на яких ведуться бойові дії. Поява Тегерана на ліванській сцені надає проблемі зовсім іншого виміру. Адже Іран має свої стратегічні цілі. Він прагне бути присутнім на всіх політичних аренах від Нілу до Євфрату. У шаховій партії, яку Тегеран розіграє на близькосхідній дошці, немає заборонених ходів. Ця гра відбувається на тлі великих амбіцій стати атомною державою. Іранці дуже активно діють в Іраку, відіграють важливу роль у Палестині, а у Лівані у них є „Хезболлах”. Вони прагнуть створення „шиїтської дуги”, яка простягнулася би з Персії до Сирії і тримала би на своїй орбіті Ірак і Ліван”, - розмірковує Le Point.