Карнавал у Вероні: веселощі та благодійність

Веронський карнавал, який називають також Бакканаль – це такий собі світ навпаки, коли останні люди стають першими, а соціальні правила та кордони зникають. А започаткував Бакканаль благодійний вчинок, який увійшов в історію. На початку 16 століття у Вероні через хвороби, повінь та війни почався голод. Одного дня 1531 року зголоднілий натовп почав штурмувати пекарні. Тоді лікар Томазо Да Віко разом з іншими городянами зібрали гроші, купили роздали хліб, масло, сир та вино найбіднішим жителям. Відтоді Да Віко вважається фундатором карнавальної традиції. Збереглося навіть документальне свідчення про його бажання, аби у певний день року найбідніших жителів збирали та годували галушками.

Президент карнавалу Луїджі Д´Аґостіно розповідає, що до приїзду гостей з усієї Італії та з-за кордону організатори ретельно готуються:

„Підготовча робота триває кілька місяців, адже сьогодні йдеться про приблизно шістдесят карнавальних платформ та сім тисяч учасників. Для жителів Верони карнавал є важливою подією, предметом гордості. Наприклад, минулого року вулиці на шляху слідування головного параду були вщерть заповнені людьми, незважаючи на те, що падав сніг. Цьогорічний карнавал є 477-м за ліком, і ми пишаємось, що давня народна традиція зберігається“.

Робочий день, в який ніхто не працює

Кульмінація карнавалу - „жирна п’ятниця“. Цього дня веронці з’їдають тарілку галушок з томатним соусом, маслом або кониною, та йдуть дивитись на багатокілометрову карнавальну процесію. Шестя йде досить повільно не тільки через свою довжину, але ще й через вузькість середньовічних вулиць: у найтісніших місцях карнавальні візки доводиться частково розбирати та знов збирати.

День головного параду є робочим, але карнавальна процесія з її голосною музикою численних духових оркестрів, танцями та розкидуванням цукерок у натовп практично паралізує Верону, і майже ніхто не працює. З особливим нетерпінням на свято чекають діти – їх вбирають у карнавальні костюми та не обмежують у солодощах.

Демократичність карнавалу полягає у тому, що близько двохсот його персонажів обираються самими жителями. Кожен район міста має своїх традиційних персонажів, імена яких здебільшого пов’язані з їжею. Кому саме з мешканців району довірити честь бути Паном Оселедцем, Королем Ненажерою, Королевою Ласункою або Бепо Картоплею визначає голосування.

Батько галушок: почесна і відповідальна роль

Головною фігурою карнавалу, яка очолює кортеж, є Papà del Gnocco, Батько галушок. Це добрий черевань, що нагадує Санта Клауса. „Насправді це Санта Клаус нагадує Батька галушок, бо наш герой старший!“ - заявляють веронці. Веронський Батько галушок дуже близький до свого міста та його історії. Є думка, що його прототипом був сам лікар Да Віко. Розповідає Батько галушок одного з минулих років, а нині член оргкомітету Давіде Кальделлі:

„Костюм Батька галушок символічний. Наприклад, він має капелюх у формі п’ятикутника – таку форму мали намети, у яких роздавались галушки. Його плащ є широким та круглим – щоб обійняти всю Верону. У руках він тримає велетенську виделку з галушкою та тризуб з наколотою на нього рибою – на знак того, що покровитель Верони Сан Дзено був рибалкою“.

Однак не кожен може вбратися як Батько галушок, а тільки той, хто хоч раз був обраний на цю „посаду”. Бути Батьком галушок – престижно. Але ця роль вимагає неабияких сил, адже, за традицією, герої веронського карнавалу мають займатися також благодійністю - відвідувати школи, дитсадки, інтернати, будинки для людей похилого віку. Давіде Кальделлі:

„Офіційний Батько галушок кожного року, звичайно, тільки один, але всі, хто у минулому обирався на цю „посаду“, можуть допомагати йому у школах, дитсадках. І ми намагаємось принести посмішку всюди, де буваємо“.

Давіде вже тридцять років бере участь у карнавалі. Найбільше радості йому несуть зустрічі зі школярами, яким він детально розповідає історію карнавалу, передаючи традицію далі. Адже, переконаний він, карнавал несе в собі як історичну, так і просто людську цінність.