Зі стажування за кордоном – під приціл спецслужб
19 червня 2004 р.
піонажу, та ще й за їхній же кошт, просто недопустимим.
Зі ста стипендіатів, які в рамках програми “Міжнародна журналістика” проходили стажування в німецьких засобах масової інформації, щонайменше десять після повернення були запрошені на конфіденційну бесіду з представниками ФСБ, розповідає керівник програми Ґюнтер фон Лоєвськи:
“Одного стипендіата викликали аж вісім разів. У іншого тимчасово забрали паспорт. Їх розпитують про зміст нашої програми. Але ми і так нічого не приховуємо. Ми інформуємо про Німеччину, її історію, культуру, демократію, економіку, а також про Європу і, звичайно, про роль ЗМІ в розвитку демократії. Як відомо, в Росії склалася тривожна ситуація зі свободою ЗМІ.”
Серед тих, кого викликали на розмову, - молодий журналіст із Санкт-Петербурга Олександр Нікандров, який побував у Німеччині на стажуванні в 2002 році. Ось що він розповів:
”Через деякий час мені зателефонували з наших державних органів і попросили зустрітися. Мене це не шокувало, я погодився, ми зустрілися в кафе, поспілкувалися. В основному питали про російських учасників програми ”Journalisten International". Спитали коротко, що за програма. Але це, очевидно, менше цікавило, цікавили конкретні учасники. Питали, чим ми займалися у вільний час тощо. На мій погляд, це була зустріч з наміром познайомитися з журналістом, який виїжджав за кордон, у традиції ще радянських часів, коли до кожного журналіста-міжнародника прикріпляли людину з органів держбезпеки.”
Інший учасник програми Сергій Щ. вважає тактику ФСБ дуже дивною:
”Річ у тім, що мене особисто на такі розмови не запрошували, але запрошували людей, які були зі мною на курсах в Німеччині, та деяких моїх колег. І запитували безпосередньо про мене, а саме про моє перебування в Німеччині: з ким я спілкувався, з ким зустрічався. Мене ж ніхто ні разу не виликав.”
А от молодому журналістові з Рязані Олегу Короткому довелося неодноразово звітувати про своє стажування. Його навідували аж чотири рази:
”Ми сиділи розмовляли з колегами. Просто підійшов чоловічок, показав на свою машину, що стояла неподалік, мовляв, пішли, посидимо, поговоримо. Запитували, а що ви там робили, навіщо вас взагалі туди запросили, що у них там своїх журналістів немає чи що. Я їм кажу: розумієте, мені було цікаво подивитися, як це у німців. – А чого вам тут не сиділося? Що в Росії нема на що подивитися, чи що? Ну і в такому ж руслі. Я кілька разів розповідав одну і ту ж історію з початку. Кажу, хлопці, я вже відповідав на ці запитання. А вони: так, відповідали, але ви ще раз розкажіть про всяк випадок. Двічі ми прогулювалися з працівником ФСБ, так би мовити, на нейтральній території, а двічі мене запрошували в офіс, де вже вівся запис.”
Є багато подібних випадків. Не всі молоді журналісти наважуються відкрито про це розповідати. Бояться за можливі наслідки, за свої сім”ї, роботу і воліли б узагалі якнайшвидше забути про зустрічі з ФСБ. Усе це викликає занепокоєння у керівника програми міжнародних парламентських стажувань Вольфґанґа Бернзена:
“Якщо виявиться, що наших стипендіатів використовують для збору інформації, це може поставити під сумнів існування всієї німецько-російської програми. Програма парламентських стипендій призначена для майбутньої російської еліти. Депутати Бундестаґу забезпечують практикантам необмежений доступ до всієї інформації, спілкуються з ними як з повноцінними співробітниками. Використання цієї програми, яку ми повністю фінансуємо, з метою шпіонажу – це межа безсоромності.”
Не так давно Вольфґанґ Бернзен написав лист на ім’я міністра закордонних справ Німеччини Йошки Фішера:
“Я хочу розібратися в цій справі до кінця. Хочу знати, яка офіційна позиція російського уряду. Я не хочу, щоб такі програми були закриті через подібні махінації. Таким розвитком занепокоєні і представники ділових кіл Німеччини. Вони організовують економічні семінари для молодих росіян. Однак зараз все має гіркий присмак шпіонажу. Наслідком буде закриття цих програм. Власне, це зовсім не те, чого ми прагнемо.”