Зі смертю екс-президента Рау минає епоха в німецькій історії

Німецькі газети оцінюють політичний і життєвий шлях померлого наприкінці минулого тижня екс-президента ФРН Йоганнеса Рау. „Його смерть означає для Німеччини кінець цілої політичної епохи”, констатує газета Märkische Allgemeine з Потсдаму:

„Йоганнес Рау був однією з визначних постатей повоєнного покоління німецьких політиків, які починали свою кар’єру ще в ті часи, коли канцлером був Конрад Аденауер. Він пройшов політичний шлях разом зі становленням самої Німеччини - від поділу до об’єднання. Після смерті екс-президента скорбота не оминула і політичних опонентів Рау, і пересічних громадян, які особисто ніколи не знали його. Це можна пояснити тим, що разом із Рау Німеччина прощається із цілою епохою в своїй історії”, - пише Märkische Allgemeine.

Gеneral-Anzeiger з Бонна відзначає великий політичний досвід Йоганнеса Рау:

„Сьогодні словосполучення „професійний політик” вживається, як правило, з негативним підтекстом. В його значенні проглядається натяк на „кар’єризм, готовність „з’їсти” будь-кого з політичних опонентів. Сьогодні таке позначення навіює думку про віддаленість від людей. Натомість професійний політик Йоганнес Рау, який працював за цим фахом 46 років, доводив абсолютно протилежне. Він був близьким до людей. На відміну від багатьох колег, Рау довіряли”, - зауважує Gеneral-Anzeiger.

Газета Мünchener Merkur пише:

„Цей федеральний президент не був ані настільки елегантним як Ріхард фон Вайцзекер, ані інтелектуалом рівня свого попередника Романа Герцога. Мабуть, за його близькість до людей його можна назвати „папою Йоганнесом”. Він як політик поєднував у собі багато різних рис, які вирізняли його попередників на президентській посаді. Однак більше за будь-кого з політиків світогляд Йоганнеса Рау формували його глибокі християнські переконання. Не дивлячись на успішну політичну кар’єру, Рау завжди вбачав свою роль у служінні: людям – через християнську готовність до самопожертви, державі - через відповідальність. Пішов із життя справжній друг людей, яких в наші часи так бракує”.

Thüringer Allgemeine віддає належне Йоганнесу Рау за його миротворчі зусилля як на міжнародній арені, так і у внутрішній політиці:

„Чітко слідуючи своєму життєвому і політичному гаслу „примиряти, а не розколювати”, він істотно підвищив почесність і авторитетність посади федерального президента. Зрештою, саме йому випала честь і випробування бути першим німецьким політиком, який виступив у парламенті Ізраїлю. Перед депутатами Кнесету він виголосив гідну промову, в якій доніс ізраїльтянам каяття за злочини нацистів. Так само йому вистачило мужності на кроки примирення із поляками, відносини з якими після війни залишалися непростими”, - наголошує Thüringer Allgemeine.

До іншої теми. Німецька преса продовжує коментувати політичну ситуацію на Близькому сході, де із робочим візитом цими днями перебуває канцлер Анґела Меркель. Газета Landeszeitung з Люнебурґа пише:

„Переможцями палестинських виборів є терористи. Це люди, які не визнають права Ізраїлю на існування. Хамас протягом багатьох років дістає допомогу від Сирії та Ірану, де провідні політики заявляють про необхідність знищення Ізраїлю, а голокост називають „історичною казкою”. Хто ж сяде за стіл переговорів із такою бандою? Здавалося би, ніхто. Однак є одна проблема: радикально-ісламістський рух Хамас здобув більшість в результаті демократичних виборів. Під час поїздки на Близький Схід Анґела Меркель має можливість отримати повну картину надзвичайно складної ситуації у регіоні. Можливо, канцлеру вдасться вплинути на представників поміркованих сил, аби вони не зруйнували хиткий діалог. Однак без однієї категоричної вимоги не обійтися: Хамас має відмовитись від насильства”.

На значущості візиту Анґели Меркель до Ізраїлю і Палестини наголошує і Berliner Zeitung:

„Невід’ємною частиною особливої відповідальності Німеччини перед Ізраїлем є і відповідальність перед Палестино. Саме ті, хто заступається за право на існування держави Ізраїль, не має заперечувати і права палестинців на побудову своєї політично вільної і економічно життєздатної держави. Такі сподівання є правомірними не лише тому, що створення 1949 року держави Ізраїль було пов’язане із вигнанням палестинців. Набагато важливішим є той факт, що існування Ізраїлю можна буде вважати безпечним лише тоді, коли його сусіди більше не матимуть підстав для ненависті і помсти. Після перемоги на палестинських виборах руху Хамас ця засада набула особливого значення”, - підсумовує Berliner Zeitung.