1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Зворотній бік міста очима Мирона Цовніра

2 червня 2011 р.

Відомий німецький митець Мирон Цовнір демонструє у Києві свої фото й фільми, які почасти цензурують навіть на Заході. Українським ентузіастам запросити митця допомогли Гете-Інститут та німецький фонд Генріха Бьолля.

https://p.dw.com/p/11SkV
Плакат з виставки Мирона Цовніра в Києві
Плакат з виставки Мирона Цовніра в КиєвіФото: Visual Culture Research Center

Роботи берлінського фотохудожника з українським корінням Мирона Цовніра називають одними з найбільш цензурованих у світі. Не став винятком і Київ, де його «фотографії тіней» без розмаху й огласки представили у Центрі візуальної культури і мистецтв «Києво-Могилянської академії». Усього на десять днів та здебільшого за рахунок ентузіазму організаторів та підтримки німецьких культурних інституцій.

На фотографіях Цовніра – десятки міст від Берліна до Нью-Йорка, від Лос-Анджелеса до Санкт-Петербурга, проте не глянцеві на кшталт обкладинок туристичних путівників, а з точністю до навпаки – їхня зворотна сторона із власними героями – суспільними аутсайдерами - бездомними, інтелектуалами, гомосексуалістами, трансвеститами і транссексуалами, представниками різних субкультур, що своїм життям демонструють чи то страх, чи протест, чи просто самотність і апатію.

Безкомпромісний художник

«Мені було цікаво представити художника, який вважається одним з найбільш безкомпромісних, найбільш цензурованих і соціальних. Тобто я вважаю, що треба показувати ці невидимі міста і їх невидимих мешканців, тих, кого зазвичай не помічають і не хочуть бачити», - каже куратор виставки Ольга Жук. Вона зізнається, що, запросивши митця на книжковий форум у «Мистецькому арсеналі», змогла організувати там для нього лише невелику презентацію. Виставку в національному культурно-мистецькому комплексі зробити не вдалося – мовляв, надто ризиковано виставляти подібні роботи поряд із Києво-Печерською лаврою.

Люди реагують на його документалістику неоднозначно, каже Мирон Цовнір. На його думку, більшість моральних забобон у противників його мистецтва викликає небажання миритися із дійсністю: «Вони кажуть, що люди, яких я фотографую, використовуються мною, якось некоректно представляються у власних стражданнях. Проте все було радше навпаки – для багатьох з них важливий просто людських контакт, те, що хтось на них реагує, сприймає, дивиться на них не як на привидів, а передає їм якусь емоцію, чи, як я, приносив їм часом якусь воду чи сигарету».

Зі всіх міст-героїв своєї виставки найбрутальнішим Цовнір називає Москву 1995 року, згадуючи про разючий соціальний контраст, «гру в хованки» з міліцією та повне ігнорування владою викинутих на узбіччя суспільства персонажів з його робіт.

Незабаром і фото з Києва

Саме фото московських бездомних найближчими українському глядачеві вважає кураторка Жук. Незабаром на світлинах Цовніра можуть з’явитися і київські маргинали, проте вже сучасного зразка – фотограф зізнається, що протягом тижня починав ранок із «фотопрогулянки» на центральний вокзал української столиці.

Та головне, аби показати ці фото в Україні було де, каже художник: «Я сподіваюся, що Україна буде достатньо вільною для того, аби тут були такі місця, як це, де можна робити виставку, не маючи страху перед якимись репресіями чи то з боку правих радикалів, чи то офіційних цензорів».

І хоч на Заході, за його словами, свободи в митців трохи більше, цензура, за його словами, є і там, та просто має інший характер – вона починається у голові самого митця, який під впливом мейнстриму починає фільтрувати власні контркультурні погляди.

Автор: Данило Білик
Редактор: Леся Юрченко