Захист Дунаю – спільна справа для Європи

”На гарному блакитному Дунаї”, - коли 1867 року Йоган Штраус писав цю композицію, ріка, можливо, і була чистою і блакитною. В наші дні композитор, напевно, не став би вдаватися до таких епітетів. Мінеральні добрива, хімікати і побутові відходи обтяжують Дунай. Наприклад мільйонне місто Белград взагалі не має системи очищення каналізаційних стоків. Всі продуковані сербською столицею нечистоти потрапляють до ріки після суто механічного очищення. Отже, туристів, які спекотного літнього дня вирішать здійснити прогулянку на катері, окрім насолоди видами старовинного міста може очікувати і ароматична несподіванка. Про перспективи впровадження на Дунаї європейських стандартів водоочищення розповідає Фріц Гольцварт - в минулому голова комісії з захисту Дунаю, а нині голова німецької делегації на конференції у Відні:

”Мінімум, якого слід очікувати, це двоступеневе очищення, яке передбачає також використання хімічних засобів. Воно спрямоване на те, аби вода, яка зливається у Дунай або його притоки, була чистою. Проте, заради справедливості відзначу, що ще 25 років тому, приміром, стоки швейцарського міста Базель також потрапляли до Рейну після виключно механічного очищення”.

Сьогодні на Рейні, згідно з міжнародними домовленостями, впроваджено стандарт трирівневого очищення: механічного, біологічного і хімічного. На Дунаї до цього ще далеко, особливо у нижній течії.

Каналізаційні стоки великих міст – це лише одна з багатьох нагальних проблем Дунаю. Конференція міністрів охорони довкілля країн Придунав”я, яка пройшла цього тижня у Відні, була покликана окреслити екологічні загрози в регіоні.

На основі детального аналізу стану ріки, представленого на конференції, буде розроблено план дій на наступні п”ять років. Основою для цього документу стануть стандарти, впроваджені загальною директивою Евросоюзу щодо водокористування. Ці норми вже давно діють в Німеччині і Австрії, а віднедавна і в нових дунайських країнах ЄС - Угорщині та Словаччині. Всі новачки європейської спільноти поділяють відповідальність за екологічну безбеку найважливішої водної артерії континенту. Важливо також зазначити, що п”ятирічний план дій передбачає впровадження європейських стандартів водокористування також країнами дунайського басейну Чехією та Словенією. Їхньою територією течуть великі притоки Дунаю, тому дотримання цими країнами європейських стандартів важливе для спільної справи.

Виступаючи на конференції міністрів охорони навколишнього середовища у Відні, секретар Міжнародної комісії захисту Дунаю Катрін Дей, наголосила на тому, що Дунай не знає державних кордонів:

”Ця ріка тече з самого серця Європейського Союзу до Дунайської дельти, яку ділять Румунія і Україна. Басейн Дунаю є найбільшим в Євросоюзі, на його території живуть 18 мільйонів людей. Ріка дає питну воду кожному четвертому жителю цього регіону. Басейн ріки охоплює 18 країн”.

Площа басейну найдовшої і найінтернаціональнішої ріки Європи становить більш як вісімсот тисяч квадратних кілометрів. На сьогодні, тринадцять країн, в тому числі Україна, об”єднали свої зусилля для контролю за екологічною ситуацією на Дунаї. Останньою до угоди приєдналася Боснія і Герцеговина.

Згідно з оприлюдненими на конференції результатами досліджень, води Дунаю останніми роками ставали дедалі чистішими. Це, однак, пояснюється тим, що у південно-східній Європі після розвалу соціалістичного табору занепали індустрія і сільське господарство. Зараз, коли економіка регіону стрімко розвивається, необхідно докласти зусиль до того, аби виробництво не завдавало шкоди навколишньому середовищу.

Однією з центральних тем, які обговорювалися на конференції у Відні, став спільний план дій, спрямований на запобігання повеням. Актуальність цієї проблеми довели стихійні лиха 2002 року на Ельбі та Дунаї, які завдали значних збитків європейським країнам. На думку багатьох експертів, імовірність повеней зменшиться, якщо береги ріки замуровувати бетоном, але давати їм природній простір, де вони могли розлитися, не завдаючи шкоди.

В країнах Євросоюзу останніми роками було зроблено багато для того, аби громадськість усвідомила той важливий факт, що природа не знає кордонів. Розуміння цього зробило можливим впровадження загальноєвропейських стандартів екобезпеки. В країні Євросоюзу не можна побудувати, скажімо, якусь греблю не порадившсь при цьому з сусідами, яких внаслідок цього будівництва, можливо, заллє водою. Хоча Дунай і потрапляє на українську територію на самому кінці свого плину, Україна несе високу відповідальність перед партнерами у придунав”ї. На цьому в інтерв”ю ”Німецькій Хвилі” наголосив радник міністра охорони довкілля, голова німецької делегації на конференції у Відні Фріц Гольцварт:

”Україна знаходиться в нижній течії Дунаю. Проте якщо розглядати Дунайський басейн як цілісну систему, то слід зважати на те, що Україню проходить верхня течія Тиси, одного з найбільших притоків Дунаю. Ми хочемо досягти з Україною тісної співпраці у вирішенні проблем на цій річці. Ми сподіваємося, що українська сторона проводитиме протиповеневу профілактику, узгоджуючи свої дії із сусідами нижче за течією Тиси, адже для них ризик повеней може зрости, якщо українці діятимуть безоглядно. Це саме стосується і теми викиду шкідливих речовин. Отже, ми зважаємо на те, що Україна зацікавлена у будівництві каналу в дельті Дунаю, але ми зацікавлені в тому, аби залучити Україну до вирішення екологічних проблем там, де на її територію припадають верхні течії річок”.

Інтереси України в дельті Дунаю останнім часом увійшли в конфлікт з екологічними турботами інших придунайських країн. Це сталося після того, як український уряд вирішив, в одній з найцінніших заповідних зон Європи вирити судохідний канал. Сусідня Румунія, з якою Україна ділить дельту Дунаю, числені природоохоронні організації, а також уряди багатьох країн ЄС гостро критикують цей крок українців.

Європейська практика співробітництва у збереженні довкілля передбачає попередні консультаціі з широким колом міжнародних експертів. Проте, український уряд не вдався до жодної екологічної експертизи за європейськими стандартами. Доцільність будівництва каналу, а також його можливі наслідки для довкілля, в Україні відкрито не обговорювалися, що вже говорити про концультації з відповідними міжнародними інститутами.

Партнери по Міжнародній комісії із захисту Дунаю очікують, що Україна, як член цієї організації, обговорюватиме з іншими країнами комісії усі ризики для довкілля, які можуть виникнути при реалізації масштабних проектів. Особливо це стосується суперечливого каналу у гирлі Бистрому. Фріц Гольцварт вітає перші кроки українських урядовців у напрямку відкритої співпраці щодо проблем нового каналу:

”Нам і надалі потрібна прозорість цього процесу. Під міжнародним тиском Україна нині надала інформацію про цей проект. Це лише перший крок, який я сприймаю дуже позитивно. Важливо, аби ця тема лишалася на порядку денному, щоб Україна дотрималася домовленостей і другим кроком стало надання подальшої інформації”.

На жаль, Україна поінформувала міжнародні інститути про проект будівництва лише по завершенні його першого етапу. На думку представників Дунайської комісії дуже важливо, аби другий етап будівництва не був розпочатий до проведення ґрунтовної експертизи за участю міжнародних фахівців. Така попередня домовленість з Україною вже є. В той же час у експертів викликає сумніви навіть економічна доцільність будівництва каналу у гирлі Бистрому. Свої міркування з цього приводу в інтерв”ю ”Німецькій Хвилі” висловив Філіп Веллер, голова Міжнародної комісії захисту Дунаю:

”Одним з результатів роботи спеціальної європейської комісії є той попередній висновок, що економічна доцільність будівництва цього каналу не є однозначною. За останні роки судноплавство на Дунаї відчутно скоротилося і сподівання на те, що цим каналом проходитиме значна кількість суден, мабуть, не є реалістичним. Можливо, існують і позитивні економічні прогнози щодо каналу, проте слід також врахувати і втрати, яких зазнає Україна у рибальстві і галузі туризму”.

Про те, що при реалізації будь-якого маштабного проекту слід брати до уваги можливі негативні наслідки для довкілля у країнах Європейського Союзу знають не тільки екологи. Таке мислення домінує у постіндустріальній Європі і серед людей бізнесу, і серед пересічних громадян, а головне – це чітко усвідомлюють державні діячі. Саме вони мають в першу чергу розуміти, що знищувати довкілля економічно невигідно. Скрізь, де ще зберіглося багатство природи, у Євросоюзі вкладаються гроші в розвиток туризму.

Відкритість України до всебічної співпраці у захисті Дунаю може стати одним з позитивних імпульсів для її європейської інтеграції, переконаний Фріц Гольцварт:

"Для Дунайської комісії цілком очевидно, що співпраця на Дунаї є європейською співпрацею. Якщо Україна хоче коли-небудь отримати перспективу вступу до європейського співтовариства, вона має переконливо засвідчити свою практичну зацікавленість у цій взаємодії. Таким чином євроінтеграція є важливим аргументом як з точки зору політики, так і охорони довкілля. Це аргумент на користь поглиблення співробітництва з Україною".

Євген Тейзе