"Дуже велика допомога"

Церковні організації, зокрема з Німеччини, здійснюють в Україні чимало соціальних проектів. Причому для допомоги нужденним усе частіше об’єднують свої зусилля християни не лише з різних країн, але і представники різних конфесій. Харківський бла­го­дій­ний фонд Святого Воз­не­сіння є одним із найкращих прикладів такої співпраці: фонд було засновано сім років тому зу­силлями лютеранських і католицьких громад Хар­ко­ва і Нюрнберга. Баварські партнери для підтримки проекту об’єдналися в екуме­нічне цер­ковне партнерство „Нюрнберг — Харків“.

Фонд заснував підприємство для медико-со­ці­ального обслуго­ву­ван­ня вдома самотніх літніх людей з он­ко­логічними, пси­хічними та ін­фек­цій­ни­ми захво­рю­ван­нями. Од­но­часно підприємство обслуговує близько 130 нужденних у Харкові. Директор „Станції соціального об­слу­го­ву­ван­ня“ Василь Федоренко за роки співпраці із німецькими партнерами двічі побував у Німеччині для обміну досвідом:

„Ми побачили, як там ставляться до людей по­хилого віку, як виконують роботу. Треба сказати, що там вона поставлена в ба­гатьох аспектах по-іншому. Там, окрім медичного, є і соціальне страхуван­ня: тобто фінансове забезпечення там на дуже високому рівні, і люди похилого ві­ку відчувають турботу суспільства про їхню долю. А ми, побачивши все це, з ма­кси­мальною можливістю стараємося впровадити це і по відношенню до на­ших тяжкохворих пацієнтів“.

Одна з підопічних — вісімдесятитрилітня Валентина Онищенко. Понад п’ятдесят років вона працювала медичною сестрою, а тепер сама потребує опіки:

„Ми сходили до нашого лікаря, УЗД зробили... І я не самотня: до мене при­хо­дить людина — я дуже задоволена цим. І прибираємо ми тут, і за­го­товку навіть ро­били — картопельку привезли разом... Так що дуже велика до­по­мога... Мені Світлана Анатоліївна завжди роз­по­відає, що це німецький фонд, що от вона при­носить ліки від німецького фон­ду...“

Світлана Анатоліївна Панкратова, яку щойно згадала її підопічна, — співробітниця Станції соціального об­слу­го­ву­ван­ня. У неї, як і в інших працівників, є графік роботи, пе­релік обо­в’яз­ків. Проте часто доводиться працювати і у вихідні дні:

„Обслуговую я дев’ять чоловік. Ці всі люди в мене розподілені за графі­ком — з по­не­ділка по п’ятницю включно. Але в ході праці доводиться міняти свій гра­фік, бо, наприклад, у суботу я пов’язана з молочницею, яка при­во­зить спе­ціаль­но молоко. Цю суботу я вже не вважаю своїм вихідним... Якщо мої під­опіч­ні хво­ріють і вони перебувають у лікарні — то їх треба також провідувати в лі­кар­ні... Робота цікава, складна. А водночас — може, і радість людям не­сеш“.

Станція соціального об­слу­го­ву­ван­ня, підтримувана християнськими гро­ма­да­ми Нюрнберґа, допомагає літнім, самотнім, хворим людям у Харкові незалежно від національності та віросповідання. Нині на станції - 12 соціальних працівників. Як розповідає завідувач соціальної служби станції Людмила Канищева, її співробітники дорожать своїм місцем роботи. Навіть медики з інших установ, за її словами, часто цікавляться роботою на цій станції. Підопічна Валентина Онищенко бачить тому просте пояснення:

„...А я вам скажу, що це таке! Це люди, які володіють великим душевним набутком, які можуть передати цю шляхетність і нам, підопічним“.

Вдячність висловлює і вісім­де­ся­ти­літня Вален­ти­на Шепеленко, яка чотири десятиліття пропрацювала шкільною вчителькою:

„Єдина в мене відрада зараз — це благодійний фонд Святого Вознесіння...“.

У минулому інженер Євгенія Луханіна, теж із сорокарічним трудовим ста­жем, передає побажання друзям і бла­годійникам, які цими днями святкують Різдво:

„Я хотіла би сказати, щоб вони нас не полишали!.. Тому що мало хто про нас пік­лується... Я їх вітаю з Різдвом, це дуже велике свято... Як у Ні­меч­чи­ні, так само і тут — людям, котрі нами опікуються: бажаю добра їм та їхнім ро­ди­нам, щоб усе було гаразд“.