Де у Німеччині підростають "генерали піщаних кар'єрів"
3 березня 2011 р.Райони, де німецька влада компактно розселила приїжджих іноземців, користуються репутацією найбільш криміногенних у ФРН. Тут побутують безробіття, соціальні конфлікти та високий рівень злочинності.
Особливо нестерпно жити в таких притулках для біженців дітям. Еніс – 13-річний албанський хлопчик, який народився в Гамбургу. Своє справжнє ім'я юнак воліє не називати, вже чотири роки він мешкає в гамбурзькому притулку для біженців.
Мігрантська доля починається від народження
Половина з 450 мешканців багатоквартирного будинку – діти. Найчастіше на вулицях цього кварталу можна зустріти вихідців з Афганістану або колишньої Югославії.
«Квартири і все інше тут не в дуже доброму стані, пописані графіті і таке інше»,- ділиться Еніс своїм клопотом. Хлопчик мріє про власну квартиру і щоб там не було побоїщ, як тут, на вулиці Білльштіґ у Гамбургу.
Він зізнається, що й сам свого часу нерідко брав участь у вуличних розборках. «Я щодня був зі своїми друзями на вулиці, ми робили багато поганих речей. Але я вже рік чи два з ними, як прийнято в нас казати, не тусив».
З'ївши велику тарілку вермішелі в китайському фаст-фуді, Еніс сідає на сходах біля магазину одягу C&A. Там працює його 17-річна сестра Віолетта. Вона єдина в їхній родині, в кого є дозвіл на роботу, і він часто проводжає її додому. «Ну, в нашому районі все може трапитися. Може, хтось образить її на автобусній зупинці абощо. А якщо я поряд, нічого такого не станеться».
Типове ґетто - вулиця Білльштіґ
Під'їхавши на автобусі, вщент набитому іноземцями, до своєї зупинки, Еніс та Віолетта почали сваритися з приводу того, яким шляхом піти додому. Вже стемніло, і Віолетта відчутно налякана. «Я ж завжди ходжу тією дорогою. – А я ні. – Чому? – Хлопці там палять марихуану. Вони обкурені. І ми ніколи туди не ходимо.»
У під'їзді відчувається запах гашишу. Троє підлітків стоять на сходах. Стає одразу зрозумілим, чому поліція – частий гість на Білльштіґу. «Якщо нам хочеться запалити вогонь, ми його запалюємо»,- роздратовано каже компанія.
Соціальна квартира без вибаг
Про яку підготовку домашніх завдань може йти мова, коли у квартирі, де Еніс живе в кімнаті разом зі своїм старшим братом, немає жодно стільця та письмового столу. Він готується до школи на ліжку або на журнальному столику. «Мені б дуже хотілося мати свій власний письмовий стіл»,- говорить хлопчисько. Еніс відкриває підручник з англійської, тим часом у квартирі працює телевізор.
Його ніхто не дозирає. Батька або немає, або він сидить у своїй кімнаті й палить. Мати – дуже приємна, але розбита життям жінка. За 16 років, що вона прожила в Німеччині, косовська албанка так і не отримала дозволу на роботу.
Автори: Катрін Ердманн, Захар Бутирський
Редактор: Христина Ніколайчук