Два роки недостатньо, щоб оцінити дієвість “помаранчевої революції”

Однією з провідних тем у коментарях європейської преси є відносини між ЄС та Росією. Однак почнемо сьогоднішній огляд зі статті у німецькій газеті Neues Deutschland “Два роки після днів на Майдані”, яка присвячена річниці української “помаранчевої революції”. На початку публікації йдеться про розкол “помаранчевих” сил, що змушує багатьох на Заході говорити про “провал революції”. Видання однак зазначає:

Така точка зору є занадто простою. Якщо тверезо поглянути на все, то не можна не помітити, що на Майдані було розпочато складний, суперечливий і довготривалий процес демократизації українського суспільства і його поступового входження в спільноту європейських держав. Попри все, з того часу вже вдалося досягнути певного прогресу, але його сталість все ще не підкріплена практикою. Однією з головних складових цього поступу стали чесні й вільні парламентські вибори в березні цього року. Певною мірою вони відкоригували внутрішньополітичне співвідношення сил і зумовили зміни в зашвидкій і однобічній політиці орієнтації на Захід, яку провадив президент Ющенко. Також вдалося уникнути загострення протистояння між Східною та Західною Україною, яке великою мірою зумовлене різними орієнтаціями – на Росію і на Захід, -

пише німецька газета Neues Deutschland і далі відносить до позитивних наслідків “помаранчевої революції” досягнення свободи слова й думок, вирізнення чіткішого партійного ландшафту та скасування численних бюрократичних перепон для малих та середніх підприємств. Видання також називає деякі позитивні, передусім економічні, аспекти зміни влади в Україні, водночас зазначаючи:

До розчарувань від зміни цього керівництва належить насамперед той факт, що досі не вдалося надовго демократизувати владні механізми. Так, було посилено роль парламенту, але повноваження президента й прем’єр-міністра, становище опозиції так досі чітко й не розмежовані. Звідси, власне, й походить довготривала суперечка між цими політичними акторами. Стає дедалі більш зрозумілим, що нагально потрібне однозначне врегулювання, досягненню якого заважають, виходячи зі свого прагнення залишатися при владі, різні політичні сили.

Наприкінці статті видання робить такий висновок:

З розвитку подій після “помаранчевої революції” можна зробити передусім такий висновок: щоб надовго гарантувати розвиток демократії й прогрес, Україні також потрібно істотно більше часу, ніж минулі два роки. Але щоб досягти цього, політичні сили як всередині самої України, так і в ЄС та Росії мали б разом розробити довготривалі концепції для долучення України до європейських структур, не ставлячи при цьому нових бар’єрів та ліній конфронтації, - наголошує Neues Deutschland.

До іншої теми. Росія не є надійним партнером для ЄС, зазначає в переддень саміту Росія-Євросоюз швецька газета Dagens Nyheter і пояснює:

Звісно, що розвиток відносин з Москвою, є справді складним завданням для Брюсселя. Під час зустрічі у верхах у Гельсінкі за столом переговорів сидітиме найважливіший сусід ЄС. Просто не думати про Росію й не помічати її неможливо. Якщо такі ідеї в когось з’являються, то слід їх відганяти. Вплив Росії на своїх сусідів колосальний, не в останню чергу тому, що Москва не цурається використовувати свої природні ресурси як засоби тиску. Росія відіграє значну роль на міжнародній арені, її дії задля вирішення конфліктів навколо атомних програм Ірану та Північної Кореї є дуже важливими. Однак для ЄС і США вона не є надійним партнером. Це зумовлено частково розмірами цієї країни, частково її самовпевненістю, але передусім причина в сучасній російській політиці. Світ виглядає зовсім по-різному, якщо дивитися на нього з Москви й Брюсселя. Найкраще це продемонстрували події дворічної давності, під час президентських виборів в Україні, - нагадує Dagens Nyheter, що виходить у Стокгольмі.

Німецька Frankfurter Allgemeine Zeitung нагадує про статтю на своїх шпальтах, де за два дні до самміту російський президент Володимир Путін висловив бажання, щоб його країна і ЄС як партнери і союзники будували спільне майбутнє. Видання коментує:

Здається, ніби Путін хоче зробити вигляд, що майже рік тому “показуха” із закриттям газового крана Україні, організована Кремлем і “Газпромом” неабияк травмувала і західних європейців. Вони побачили, якою значною є залежність від російських енергоносіїв і яким вразливим є Євросоюз, коли з російського боку ресурси використовуються як засоби політичного тиску. (...) Протидія західним концернам, які коло Сахаліну видобували російські нафту і газ, мали довгострокові контракти і все одно опинилися перед загрозою видворення, також не свідчить про російську надійність. Все це важко співвіднести з тісною співпрацею Росії та ЄС, про яку мріє Путін, підкреслює Frankfurter Allgemeine Zeitung.