Голокост в Україні: забуті могили, забуті жертви

"Голокост почався не з Освенциму, - каже американський равин Ендрю Бейкер. - Він почався ще перед тим, як стали працювати газові камери, а саме - з вторгнення Вермахту до Східної Європи."

Солдати, ескадрони смерті, мобільні бригади карателів та поліцаї були охочими помічниками. Вони убивали євреїв там, де вони щойно жили, і кидали їх у братські могили. Тисячі таких масових захоронень існують в Україні, Польщі, Білорусі та Росії - у віддалених лісосмугах, на околицях селищ і міст. Забуті, недоглянуті, занедбані, ці могили слугують мовчазними свідченнями історії, яка дедалі більше витісняється з пам'яті.

Ліки від історичного склерозу

Тривалий час цими місцями ніхто не цікавився. Доки французький священник Патрік Дебуа та його однодумці з організації Yahad in Unum прийшли, почали шукати сліди, опитали мешканців та ще живих свідків – і в такий спосіб ідентифікували понад тисячу братських могил, а також змогли укласти архів. Тепер народилася амбітна міжнародна ініціатива, яка ставить за мету створення пілотного проекту для захисту п'яти таких кладовищ від занедбання. Їх доглянуть, зроблять написи та оздоблять меморіальними дошками.


У проекті задіяні Народний союз Німеччини з догляду за воїнськими захороненнями (Volksbund Deutscher Kriegsgräberfürsorge ), Американський єврейський комітет (AJC), до якого належить Ендрю Бейкер, Європейська конференція равинів, а також громадські організації зі Східної Європи. Додатково 300 тисяч євро надає МЗС Німеччини.

Пам'ять і освіта

"Ми дуже вдячні Німеччині за таку підтримку",- каже Едуард Долинський з Єврейського комітету України, де жертвами нацистського терору стали півмільйона євреїв. Діти й молодь більше не знають про це. Не тому, що не хочуть знати, а просто тому, що у школах про це не викладають, каже Долинський: "У нашому суспільстві спостерігається тенденція до забування".

У радянські часи про убивства євреїв умисно не згадувалося, додає Анатолій Подольський з Центру досліджень Голокосту в Києві. Тепер, коли Україна набула незалежність, історикам нарешті дали можливість дослідити цю сторінку минувшини – "але влада не виявляє до цього інтересу."

А час спливає...

У грудні 2010-го група дослідників ознайомилася зі станом, у якому перебувають захоронення в Україні. Співробітник Ян Фальбуш розповідає про гнітючі знахідки в пісчаному ґрунті. "Там, де у війну відбувалися масові захоронення, після війни розгрібали пісок. Ці могили відкрили. В одному місці кістки перебували взагалі біля поверхні. Це рили місцеві мешканці, шукаючи цінні речі",- говорить Фальбуш.

Втілення п'яти пілотних проектів має не лише стати прикладом для решти пам'ятних місць, а й перейти у відповідальність місцевих органів влади. З правової точки зору, каже Ян Фальбуш, масові поховання досі не є кладовищами. Тому вони не захищені від забудови чи перебудови. Такий захист, власне, й повинні забезпечити місцеві чиновники.

Тим часом у 2011 році буде здійснено ще 15 виїздів дослідницьких бригад до України, Білорусі, Росії та Польщі.

Автори: Корнелія Рабітц, Захар Бутирський
Редактор: Христина Ніколайчук