Виборчий фарс у Білорусі
17 жовтня 2004 р.
«Білорусію навряд чи можна назвати щасливою країною, – писав минулого тижня британський часопис «Економіст», – Третина її населення загинула у Другій світовій війні, багато білорусів закінчили життя в сталінських таборах. Після чорнобильської катастрофи 1986 року п»ята частина території опинилася в зоні радіоакивного зараження. З 1994 року республікою Білорусь править президент Лукашенко. Якщо 17 жовтня йому вдасться перемогти на референдумі й отримати тим самим всенародну згоду на свою участиь у президентських перегонах 2006 року, то білорусам навряд чи скоро вдасться його позбутися».
Кількість білорусів, котрі готові надати своєму президентові право на пролонгацію каденції явно переважала число противників такого рішення. Про це в інтерв"ю «Німецькій хвилі» розповів професор політології з Мінська Олег Манаєв:
«Згідно з останніми результатами опитування громадської думки, проведеного інститутом та нашими колегами з Москви, зараз близько 40 відсотків виборців згідні на зміну конституціїї, яка б дозволила президентові Лукашенку балотуватися на третій, четвертий, безкінечний термін перебування на посаді. Один з трьох збирається заперечити цьому».
Тож, здавалося б перемога в Александра Лукашенка вже в кишені. Утім, пан Манаєв заклика не поспішати з остаточними висновками:
«Можливо, ви думаете: ну так, 40 відсотків це більше, аніж третина, але справа в тому, що, згідно з виборчим кодексом Білорусі, для того, щоб змінити конституцію, Александр Лукашенко повинен отримати більшість голосів усіх зареєстрованих виборців, а ми маємо 7, 1 мільйона голосів. Це означає, що Лукашенкові потрібні три чверті голосів тих, хто прийде на виборчі дільниці, тобто 40 вдсотків – це недостатньо для нього. Отже, його завдання: переконати решту осіб, а це приблизно 24 відсотки – тих, хто не визначився, голосувати за нього, за зміну до конституції».
Західні експерти напередодні виборів були налаштовані менш оптимістично, вони висловлювали переконання, що 17 жовтня все пройде згідно з написаним президентом Білорусі сценарієм. «Лукашенко отримає необхідний йому результат завдяки репресіям і маніпуляціям», – зазначає експерт з білоруських питань берлінського Фонду науки й політики, Гайнц Тімерман.
Репресії почалися ще задовго до виборів. Протягом виборчої кампанії було закрито 17 газет, які висловлювали більш-менш незалежну позицію, з реєстрації знято багатьох популярних кандидатів від опозиції зі сміхотворними обґрунтуваннями, на дільниці недопущено багатьох незалежних спостерігачів. В опозиційних партій постійно вилучали агітаціні матеріали. Водночас в Білорусі було офіційно оголошено заборону агітації проти рефорендуму. «Через такі факти ще напередодні виборів було зрозуміло, що вони аж ніяк не можуть бути чесними і відкритими – стверджує голова Німецько-білоруського товариства, берлінський політолог Райнер Лінднер.
Навіть не дочекавшись завершення голосування голова Центрвиборчкому Білорусі Лідія Єрмошина заявила, що вибори й референдум можна вважати такими, що відбулися, оскільки на дільниці з»явилося понад 50 відсотків виборців. Вибори, за її словами, пройшли загалом без інцидентів, скарг щодо порушення виборчого законодавства на дільницях майже не надходило. Тим часом у виборчому штабі білоруської опозиції заявляють про те, що порушення під час виборів мали масовий характер. Зокрема, голови комісій відкривали дільниці ще за довго до початку виборів, з дільниць виганяли спостерігачів від опозиційних партій. Окрім усього, працівники міліції перешкоджали соціологам поводити екзит-пол.
Опозиційні політики застерігають, що Білорусь чимраз помітніше перетворюється на поліційну державу. Водночас вони критикують лідерів країн Західної Європи, котрі ніяк не можуть виробити спільної стратегії щодо несправедливого режиму.
Любомир Петренко