Біодизель: чому занепокоєні „зелені”?

каже Торстен Габріель, співробітник федерального Міністерства сільського господарства. Пального з одного гектара ріпаку вистачить, аби проїхати легковим автомобілем ледь не пів земної кулі - якщо буде де заправлятися. У Німеччині таких АЗС понад 1900. Літр ріпакового пального коштує в середньому на 10 центів дешевше за звичайне дизельне. І така різниця в ціні залишається більш-менш стабільною, попри те, що вартість нафти постійно зростає, а вирощування ріпаку начебто й не залежить від рішень ОПЕК. Але коли є попит, то навіщо відмовлятися від прибутку. У споживачів, які вклали чималі кошти в „біо”-обладнання для свого автомобіля, так і так немає іншого виходу. Дарма, що двигун тепер, швидше за все, слугуватиме не так довго. Заправляння рослинним дизелем - принаймні миттєво - позитивно відбивається на гаманці й, як вважається, - довгостроково на довкіллі.

„Тому що це СО2-нейтральне, тому що це енергоносій, який можна „видобувати” в нашому регіоні, тому що таке пальне дешевше й, зрештою, тому, що я переконаний: за дизелем з ріпаку – майбутнє”, -

пояснює молодий німецький фермер Гаррі Шнайдер. Віднедавна його поля теж забарвлюються ясно-жовтим кольором. На жаль, не всі одразу, а по черзі, бо ріпак можна засівати лише раз на три-чотири роки. Однак, що жовтішає Європа, то гучнішою стає критика природоохоронців. Greenpeace, зокрема, вважає, що біодизель аж ніяк не можна називати цілком нейтральним щодо клімату. Заощадження викидів двоокису вуглицю, в порівнянні з соляркою, справді є, але загальний підсумок, який залежить і від раціонального використання побічних продуктів переробки ріпаку, може становити всього лише 20 відсотків. У найліпшому випадкові, економія парникових газів сягне 80-х, але не 100 відсотків. Приставки „біо”, на думку Greenpeace, альтернативне пальне теж не заслуговує. Ріпак – досить примхлива рослина. Засіви обов’язково треба захищати від шкідників, а, отже, інтенсивно застосовувати хімічні засоби. Екологічно чисте вирощування є занадто дорогим. До того ж, створення чергової монокультури загрожує біологічному розмаїттю. За планами Євросоюзу, до 2010 року 8 % від загального споживання пального має становити рослинне. На розвиток нової галузі з Брюсселя надходять щедрі субсидії. Підприємств з виробництва біодизелю стає дедалі більше, а сировини бракує. Нинішнього сезону ЄС планує імпортувати до 400 тисяч тонн ріпакового насіння. Значна частина його надійде з України, де переробка в промисловому масштабі поки що відсутня, але 2005-го під ріпак уже відвели втричі більше ріллі, ніж позаторік. З Харкова повідомляє Євген Ходун:

„У помірних широтах з давніх-давен відомий ріпак — чемпіон серед олійних культур за вміс­том олії,” - пи­ше в одній із наукових праць Іван Саратов, викла­дач кафедри ін­же­нер­ної екології Хар­ків­ської національної академії міського господарства. З урожаю од­ного гек­та­ра ріпаку, за да­ни­ми фахівця, можна виготовити тонну дизельного пального. Це особ­ливо вигідно в умовах України, де існує чимало рекультивованих пло­щ після закриття еко­ло­гіч­но небезпечних виробництв. Про­до­воль­чі культури на таких територіях вирощувати не можна, а рослинне пальне все одно згоряє в двигунах. Однак для того, аби біодизель почав становити економічно вагому конкуренцію солярці, ріпаком треба засіяти мільйони гектарів ріллі. І тут уже постає низка аграрних проблем. Скільки добрив, пестицидів, гербіцидів знадобиться для підтри­ман­ня оптимальної врожайності про­тя­гом тривалого часу? Як швидко ця рослина виснажуватиме ґрунт? На сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­ких угіддях треба підібрати ріпакові оптимального попередника та наступника, тоб­то вклю­чити його в сівозміну. А це може озна­чати порушення зер­нового балансу, роботи агропромислових під­приємств, які прив’язані до поставок певної сировини. До того ж, як показав торішній досвід Харківщини, Україні потрібні нові сорти ріпаку, спроможні витримувати суворі зими. Заступник голови Хар­ків­сь­кої обл­держ­адміністрації Віктор Звєрєв:

„Змушений констатувати той факт, що ріпак, який було засіяно в обсязі 4000 гектарів, на площі в 3200 гектарів, на жаль, загинув. Навесні його довелося пересівати яровим насінням...”

І все ж Харківська область вважається перспективною для вирощування рі­па­ку та освоєння виробництва рослинного пального на його основі. Керівник головного управління зовнішньоекономічних зв’язків та європейської інтегра­ції Хар­ків­сь­кої облдержадміністрації Віктор Коваленко розповідає про часті приїзди гостей із-за кордону, які шукають можливості для майбутніх інвестиції:

„Хочу наголосити, що 2003-го ро­ку ми мали лише 8 відсотків залучених інвестицій у сільське господарство, а на сьогодні ма­є­мо практично 17 з гаком відсотків. І австрійці, й німці тут. Їх дуже ціка­вить вирощування ріпаку. Зокрема, ми провели переговори з німецькою сто­ро­ною про створення ком­бінату для виробництва біодизелю в Шевченківському районі.”

У стосунках із зарубіжними парт­не­ра­ми виконавча влада Харківської області намагається пильнувати ін­те­ре­си місцевих виробників: якщо вже відводити площі під ріпак, то його мають тут як ви­ро­щу­вати, так і переробляти, а не лише вивозити сировину зі Східної Єв­ро­пи в Центральну. Комплекс з виробництва біодизельного пального дасть Харківщині біль­ше робочих місць, за­без­пе­чить додаткові бюджетні надходження тощо. І що дуже важливо - плодами та­кої співпраці зможуть скористатися місцеві аграрії, які потерпають від постійного подорожчання тра­диційного паль­ного для своєї техніки.”