Боротьба з тінями предків: спадкоємиця брата рейхсфюрера СС видала книгу „Брати Гіммлери”
12 серпня 2006 р.З трьох братів Гіммлерів Другу світову пережив лише старший брат Гебхард Гіммлер. Середній, рейхсфюрер СС Генріх, як відомо, отруївся після арешту. Автор книги ретельне дослідила, яким було дитинство й юнацтво "сірого кардиналу” „Третього рейху" й наводить у своїй книзі маловідомі факти його особистого життя, а також розповідає про власний постійний бій з «тінями предків».
Народжена 1969-го року онучка Ернста Гіммлера Катрін, змалечку цікавилася історією Другої світової. На відміну від багатьох німецьких сімей, в її родині ця тема не замовчувалася, і батьки відверто розповідали дівчинці про злочини націонал-соціалістів, засуджуючи цей режим, а також не боялися вести мову про жахливу роль, яку, під час війни, відігравав її родич Генріх Гіммлер. Дуже сильно вплинув на дівчинку американський художній серіал «Голокост», котрий вона подивилася у віці 11 років, і після якого вперше в житті усвідомила, хто такий її дід Генріх. А перше дійсне неподобство, пов’язане зі своїм прізвищем, Катрін пережила в п'ятнадцять років, коли на уроці історії хтось з однокласників запитав її , чи не доводиться вона родичкою рейхсфюрерові СС. Дівчинка з напругою ледве вичавила з себе "Так!". В класі запала незручна тиша. Вчителька занервувала, але зробила вигляд , що нічого надзвичайного не трапилося.
«Ще декілька неприємних ситуацій з приводу свого прізвища мені довелося пережити вже в дорослому віці. Проте ці моменти не були пов’язані з якимись зовнішніми факторами, а власно з моїми внутрішніми відчуттями, бо я соромилася в голос промовляти своє прізвище. Повністю позбавитися цього відчуття мені, мабуть, не вдасться ніколи, але, щонайменш, я навчилася жити із прізвищем Гіммлер. Був час, коли я навіть думала змінити його, але зрештою відмовилася від цієї думки. Адже, зміна імені, в будь-якому разі, не змогла би змінити той факт, що я – родичка Генріха Гіммлера”.
Після вище згаданого випадку на уроці історії, в голову Катрін запала нав'язлива думка: довідатися правду про особистість не тільки свого одіозного дідуся, а родини в цілому. Можливість довідатися правду з'явилася лише після відкриття архівів колишньої НДР. Крім запитів і відвідувань сховищ, Катрін опитувала родичів, відшукала невідомі раніше документи і фото. Розібратися в історії родини, членом якої була така одіозна особистість як рейхсфюрер, справа досить непроста, каже Катрін:
"З одного боку, певною мірою треба абстрагуватися від об'єкта досліджень. З іншого, у людини з'являється унікальна можливість спілкування з очевидцями, які по-родинному розповідають тобі те, про що не насмілилися б розповісти стороннім ".
Як випливає із книги, дитинство, юнацтво Генріха Гіммлера пройшло під сильним впливом батька Гебхарда, який попри своє походження із бідної родини, зумів одержати освіту і стати директором гімназії. Трьох синів він виховував у „строгості, чистоті, любові до батьківщини і богобоязливості".
"У родині Генріх одержав суворе католицьке виховання, регулярно відвідував церкву, читав відповідну літературу. На початку 20-их, його ставлення до католицької церкви стало досить критичним, він дуже багато дискутував із друзями з приводу християнства, та читав критичну літературу на цю тему. Одночасно в ньому визрівав антисемітизм, а політичні погляди ставали радикальнішими».
Поміж іншим, в своїй книзі Катрін також згадує коханку-секретарку Генріха Гіммлера Хедвіг Поттхаст, яка під час війни народила йому двох дітей. Цей любовний зв'язок зберігався в таємниці, бо Генріх не збирався залишати дружину Маргу і дочку Гудрун.
З Гудрун родина Гіммлерів перервала усілякі відносини на початку 70-их, оскільки та в будь-який спосіб намагалася відбілювати фігуру батька, а також допомогла колишнім есесівцям.
Під час роботи над книгою, Катрін сподівалася зустрітися і з нею, але Гудрун не виявила інтересу до праці племінниці. Мабуть тому, що Катрін Гіммлер не поділяє реваншистських поглядів тітки.
"Дочці Гіммлера було непросто змиритися з перебігом їсторії. Я думаю, що це взагалі непросто дається дітям воєнних злочинців. Я думаю, що у Гудрун був вибір: вона могла радикально змінити своє ставлення до батька і спробувати поглянути на його «історичний внесок» критично. На жаль, їй це не вдалося».
До речі, сама Катрін Гіммлер одружена з ізраїльтянином. Про свій шлюб вона розповідає:
„Мій чоловік і я належимо до третього повоєнного покоління й з приводу минулого у нас ніколи не виникало проблем і розбіжностей. Інакше ми б не були разом. Коли ми познайомилися, він був цілком поінформований про історію моєї родини”.
Робота над книгою допомогла Катрін Гіммлер розібратися в минулому родини. Але вона не дала їй відповідь на найголовніше питання: "Як пояснити своєму дев'ятирічному синові, чому його предки по материнській лінії намагалися знищити предків по батьківській?" Її втішає тільки те, що з початку 90-их років історія війни в німецьких школах вивчається ретельніше, ніж раніше, більше йде мова про воєнні злочини, але й про побут простих громадян „Третього рейху”, що дає змогу краще зрозуміти джерела і механізми функціонування нелюдяного режиму націонал-соціалістів. За своїми переконаннями Катрін Гіммлер – палкий антифашист і дуже сподівається, що трагедія середини минулого століття назавжди залишиться історією.