Барабанщик Вольфґанґ Гаффнер – більше, ніж просто «сайдмен»

Вольфґанґ Гаффнер не тільки грав і грає разом з такими стовпами німецького джазу, як Клаус Долдінґер і Альберт Манґельсдорфф, або світовими зірками на кшталт Пета Метіні, групи Chaka Khan, Кларка Тері й Джоні Ґріффіна, але й випускає сольні альбоми. Реліз його одинадцятого компакт-диску Shapes заплановано на 26 травня. За словами музиканта, це «альбом, в якому переважають повітря і простір». Залишається додати, що, попри джазовість композицій, в альбомі досить чітко можна розпізнати музичний силует рок-гурту Pink Floyd. Говорить Вольфґанґ Гаффнер:

«Pink Floyd - це мій найулюбленіший гурт. Його я почав слухати ще з восьми-дев”ятирічного віку завдяки моїй старшій сестрі. Вона постійно приносила додому платівки з рок-музикою. Але найбільше на мене вплинули пронизані неабияким психоделічним шармом затягнуті композиції Pink Floyd. В альбомі Shapes цей вплив простежується дуже чітко».

Сорокарічний джазмен походить з музичної родини. Його батько керував церковним хором і сам писав музику. Дивлячись на дорослих, маленький Вольфґанґ ще в ранньому дитинстві намагався складати на роялі невеличкі речі. Цю не зовсім типову для барабанщиків пристрасть він зберіг і донині:

«Я живу в світі музики й постійно записую музичні ідеї, які спадають мені на думку. Згодом я втілюю їх у своїх сольних альбомах. Я складаю мелодії незалежно від того, де перебуваю в даний момент - вдома, на гастролях, в літаку або автобусі. Для цього мені не обов'язково потрібен рояль - деякі речі я створюю за барабанами. Спочатку мені приходить в голову „ґрув”, ритм, а потім зароджується мелодія. Я також складаю музику під час прогулянок. Мешкаючи за містом, дуже люблю прогулянки на природі, слухаючи спів птахів. Власно кажучи, моє композиційне мислення більше засноване на атмосфері, певному стані, ніж на пісенних структурах».

Всі композиції альбому Shapes записані за рекордно короткий час - з першої або другої спроби. Вольфґанґ Гаффнер пояснив:

«Як правило, свої компакт-диски я записую відносно швидко. Вирішальним при цьому є вірний підбір музикантів, завдяки чому створюєтся потрібна атмосфера. Я не прихильник багатотижневих студійних «сейшенів». Чим швидше відбувається запис, тим більше в ньому спонтанності й свіжості. Це і є ключем до успіху».

У створенні альбому Shapes барабанщикові Вольфґанґу Гаффнеру допомагали наступні «сайдмени»: басист Ларс Данієльссон, гітарист Франц Куруц, тромбоніст Нілс Ландґрен і трубач Себастіан Штудніцькі, який грав також на роялі й електронних клавішах.

Вольфґанґ Гаффнер не може себе уявити ані вічним «сайдменом», ані виключно лідером бенда. Чергування цих амплуа – дві повноціні складові його творчості. Якщо завдання барабанщика-«сайдмена», за словами Гаффнера, полягає лише в підтримці ритму, то у власних проектах він має простір для креативності. До того ж, у ролі «сайдмена» його імпровізаційну свободу часто «гальмує» лідер бенду, вказуючий, як і що грати: наприклад, тільки «біт». Але, як зауважив Вольфґанґ Гаффнер, існують і б'єктивні речі, які обмежують таку свободу:

«Граючи пісенні композиції, слід постійно залишатися напоготові. Твоя партія в тій самій пісні, але у виконанні десятьох різних вокалістів, щоразу звучатиме інакше. Спочатку слід прислухатися до особливостей голосу або ж вокальних даних кожного конкретного співака. Треба відчути, що пісня потребує в той чи інший момент, необхідно витримувати постійний ритм, або взагалі вивести барабани, або ж, навпаки, супроводжувати голос лише ударним акомпанементом. Все залежить від конкретної миті. В цьому й полягає «фішка» джазу, – сьогодні річ звучить так, а завтра – інакше».

Вольфґанґ Гаффнер остерігається ділити музику на жанрові види і підвиди. Наприклад, Shapes у каталозі фірми звукозапису розміщено в рубриці new-jazz. Для Гаффнера ж це порожній звук, також як і поняття free-jazz, jazz-rock тощо. Він упевнений, що така класифікація є штучною і вигадана ділками від шоу-бізнесу:

«Я просто намагаюся робити музику, що виливається з мого серця. Сьогодні її називають new-jazz, а завтра назвуть ще якось інакше. Візьміть геніальні сольні імпровізації на гітарі Джіммі Хендрікса! Що це? Рок? Джаз? Те саме і з Pink Floyd, – структура їхніх пісень, з точки зору гармонії, безумовно рокова, а не, скажімо, бі-бопова, проте моменти імпровізації простежуються дуже чітко. Ранній Pink Floyd імпровізував набагато більше, ніж пізній, коли пісні підлаштовували під комп'ютеризоване світлове шоу й вивіряли до секунди. Проте я пам'ятаю, як на одному з концертів одну композицію вони затягнули на кілька хвилин. Цей геніальний момент, коли вони „джемували», можна було назвати джазовим.”

Цілком імовірно, що незабаром і українські любителі імпровізаційної музики теж матимуть змогу познайомитися з Вольфґанґом Гаффнер. Музикант планує побувати зі своїм соло-проектом і програмою Shape також в Україні.

Олександр Павлов