Атомна бомба залишається політичною зброєю

Європейські видання приділяють значну увагу зовнішній політиці двох геополітичних гравців – Росії та США. Вони аналізують позиції Москви та Вашингтона у атомній суперечці з Іраном та ставленні до руху Хамас, який переміг на парламентських виборах у Палестинській автономії.

Dresdner Neueste Nachrichten, зокрема, пише про нові дипломатичні ініціативи Москви:

„Ті часи, коли шлях на Близький Схід пролягав через Москву, вже давно минули. Тож, схоже, що зустріч між опальною організацією Хамас та кремлівськими дипломатами, швидше за все, була спричинена ностальгією колишньої великої наддержави. Втім, той, хто бажає переможців парламентських виборів у Палестині за допомогою бойкотів та односторонніх вимог змусити підкоритися, має також зважати і на наслідки: припинення надходження західних грошей може надати можливість Ірану та Саудівській Аравії збільшити вплив у цьому регіоні,” – зазначає Dresdner Neueste Nachrichten.

Тему продовжує Hamburger Abendblatt і пише про роль, яку Москва грає у владнані атомної суперечки з Іраном:

„Москва позиціонує себе як антипода США, і саме це робить її позицію на Близькому Сході такою, що заслуговує на довіру. До цього додаються й стабільні економічні інтереси. У Іраку, та й у випадку з Іраном, якому Кремль уже надіслав техніку, за допомогою якої можна отримувати ядерну енергію, Москва сподівається на отримання привабливих ділових угод для російських бізнесменів. Втім, надає оптимізму те, що нові дипломатичні ініціативи Росії змістовно лежать у одній площині із цілями США та ЄС – не допустити того, щоб Іран став ядерною державою, домогтися того, щоб Хамас визнав Ізраїль та припинив насилля,” – пише Hamburger Abendblatt.

Австрійська газета Der Standard намагається проаналізувати зовнішню політику Росії:

„Можна вважати, що політика Москви у випадку із Хамас та у конфлікті із Іраном є корисною – хоча б тому, що Захід тут виглядає безпорадним. Втім, має бути зрозуміло: Росія грає свою гру і переслідує власні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами Європи та США. Геополітичні чинники та роль газу та нафти, що значно зросла останнім часом, надають Росії право поводитися, як супердержава, що знову набула сили. Напевне потрібно дивитися під таким кутом: за допомогою останніх кроків у міжнародній політиці Росія намагається позбутися травм, яких набула після розпаду Радянського Союзу”, - робить припущення Der Standard.

Британська The Guardian приділяє увагу політиці США у близькосхідному регіоні та звинувачує Вашингтон у подвійних стандартах:

„Переговори про атомну програму між Іраном та трьома країнами ЄС пройшли не дуже добре. У Відні майже одразу після початку їх знову було перервано. Це не було несподіванкою. Оскільки переговори ось вже кілька місяців, як зайшли у глухий кут. Але можна назвати трагічним збігом те, що зустріч відбувалася саме того дня, коли президент США Джордж Буш під час візиту до Індії дозволив Делі продовжувати мирне застосування атому і залишатися поза угодою про нерозповсюдження ядерної зброї. Все це має присмак подвійної моралі і є підґрунтям для закидів, які зробив президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад,” – зазначає The Guardian.

Тему продовжує Salzburger Nachrichten з Австрії, яка намагається обґрунтувати позицію США по відношенню до Індії та Ірану:

„Індії, яка прагне стати світовою наддержавою, вдалося завоювати довіру та змусити інших повірити, що вона зможе грати стабілізуючу роль у нестабільному регіоні. Іран натомість поводить себе як непередбачуваний підліток у перехідному віці. Тому президент Буш має рацію, що не застосовує до усіх однакові правила гри. Делі крокує міжнародним паркетом впевненою ходою. Іран грає з Індією у різних лігах. І Тегеран вводить себе в оману, якщо вірить, що він тепер без застережень може віддаватися своїм атомним амбіціям,” – пише Salzburger Nachrichten.

Французька Le Monde зазначає, що атомна бомба залишається політичною зброєю:

„Те, як по-різному ставляться нині до Ірану та Індії, підкреслює лише переконання, яке давно панує серед американських стратегів: небезпека атомної бомби – не є технічним фактором, а лежить у політичній площині. Вона залежить від того, яким є уряд або ж режим, що тримає цю бомбу в руках. Індія – це стабільна демократія, якій можна довіряти, Іран, навпаки, є теократією, яка підтримує тероризм і загрожує сусідам. Такий підхід завдає шкоди основоположному принципу, згідно з яким потрібно дбати про нерозповсюдження ядерної зброї,” – робить висновок Le Monde.