Александр Рар: ”Україна – більше, ніж буферна зона”

Німецькі оглядачі продовжують аналізувати ситуацію в Україні напередодні президентських виборів. Так, газета ВЕЛЬТ опублікувала статтю експерта Німецького товариства зовнішньої політики Александра Рара. Політолог пише про недостатню увагу, яку приділяє Україні Європейський союз та НАТО:

Україна боїться своєї ізоляції в Європі. Стамбульський саміт НАТО так і не приніс Україні зближення із західним оборонним союзом. А в енергетичному альянсі, який нині створюється між Росією та ЄС, вона взагалі може втратити своє значення, як транзитна країна для російської нафти та газу на шляху до Європи. У Північній Європі російський концерн ”Газпром” та німецький EON планують будівництво трубопроводу по дну Балтійського моря – в обхід центральноєвропейських країн. (...) У новій стретегії сусідства ЄС з новими безпосередніми сусідами у Східній Європі – свого роду зовнішньополітичній доктрині Євросоюзу, який переживає процес розширення, – Україні приділяється дуже мало уваги. Незважаючи на солідне економічне зростання, вона через недотримання принципів правової держави не отримала перспективи членства в ЄС, -

нагадує Александер Рар у своїй статті для газети ВЕЛЬТ. Далі політолог намагається зробити прогноз щодо відносин України та західноєвропейських структур після президентських виборів і запитує:

Розпочне ЄС новий інтенсивніший діалог з українською елітою про актуальні проблеми чи чекатиме, доки вона не виконає свої домашні завдання щодо зміцнення демократії та проведення ринкових реформ? Чи продовжать Європейський союз та НАТО співпрацю зі сталевими та вугільними магнатами Сходу в справі стабілізації європейського континенту, якщо результати президентських виборів не відповідатимуть бажанню Заходу? А може Україну кинуть напризволяще? Швидше за все ЄС поки що займатиметься власними проблемами. При цьому в чорноморському та каспійському регіоні розвиваються такі геополітичні процеси – тут варто згадати хоча б Грузію, - які вже незабаром примусять ЄС діяти, - вважає німецький політолог Александр Рар у свої статті для газети ВЕЛЬТ.

Перейдемо до іншої теми. ”Ми – єдиний народ” – під таким гаслом в останні дні існування НДР мільйони східних німців впродовж кількох місяців виходили щопонеділка на демонстрації, вимагаючи відкрити кордони із Західною Німеччиною. Нині на вулицях східнонімецьких міст знову лунає це саме гасло. Тільки тепер учасники акцій протесту виступають проти реформ на ринку праці, розроблених урядом об”єднаної Німеччини. Газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ пише:

Міністр економіки Німеччини Вольфґанг Клемент абсолютно правий: зловживати таким демократичним поняттям як ”понеділкові демонстрації” просто нахабство. Це ображає тих східних німців, які свого часу продемонстрували громадську мужність. Звичайно Клемент та відомство з питань праці мали надати людям докладнішу інформацію про те, що на них чекає в зв”язку з реформою ринку праці. Занадто довго об”єднана Німеччина забезпечувала собі соціальний мир передусім на сході країни завдяки різним компенсаціям за те, що люди терпіли тривале безробіття, - коментує газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ.

Газета ОСТТЮРІНҐЕР ЦАЙТУНҐ пише:

Право на демонстрації – один з основних принципів вільної Німеччини. Проблеми виникають тоді, коли, проводячи акції протесту, помиляються у виборі гасел. Люди в НДР домагалися свободи і передусім такого ж добробуту як на Заході, не бажаючи більше нічого чути про соціалістичний експеримент. Представники Партії демократичного соціалізму, які нині таким чином згадали час змін, мали б почервоніти від сорому. Але ще більше це стосується тих активістів, які сьогодні дозволяють запрягати себе у візки, на яких сидять ті, проти кого вони свого часу демонстрували в Східній Німеччині, - наголошує газета ОСТТЮРІНҐЕР ЦАЙТУНҐ.

Газета ВЕЛЬТ проводить такі паралелі:

Старе гасло ”Ми – єдиний народ” використовують з новою метою. Те, що сьогодні планують у Лейпцігу, нагадує не стільки ситуацію п”ятнадцятирічної давнини, як безнадійне становище, в якому опинився останній у Веймарській республіці вільно обраний уряд. Привід для того, щоб розігнати уряд, як стверджують історики, був дріб”язковим, однак шкода, завдана таким кроком, перевершила всі очікування. Адже потім так і не вдалося сформувати уряд на парламентській основі. Всім відомо, що прийшло на зміну кабінету міністрів Мюллера. Звичайно, сьогодні не 1930-й рік, але не слід класти в основу всієї діяльності уряду тільки соціальну політику, - застерігає ВЕЛЬТ.

Огляд німецької преси підготував Володимир Медяний